– Трясця, як же скидається на мій справжній паспорт…
– А це саме він.
– Дивно, що відділу вбивств стало на нього коштів.
– Ваш борг трішки подешевшав, – збрехала вона, – мені зробили знижку.
– Тішуся за вас. Але я не збирався до Осло.
Кая пильно глянула на нього. Їй не хотілося цього говорити. Але іншого виходу не було. Вона змушена розіграти останній козир, що його Гуннар Хаген радив приховувати до останнього, якщо упертюх виявиться геть нестерпним.
– Є ще дещо, – мовила вона, збираючи всю свою мужність.
Харрі звів брову, мабуть, відчув щось у її інтонації.
– Йдеться про твого батька, Харрі. – Вона відчула, що інстинктивно перейшла на «ти», водночас запевняючи себе, що вона цілком щира, а не намагається вразити співрозмовника.
– Про батька? – перепитав він, ніби дивуючись, що той у нього є.
– Так, ми зв’язалися з ним, бо сподівалися, що він знає, де ти. Виявляється, він хворий.
Вона сиділа, втупивши погляд у стіл.
Чула, як він дихає. Голос знову захрип.
– Важко?
– Так. Мені прикро, що ти дізнався про це саме від мене.
Вона досі не наважувалася підвести на нього погляд. Було ніяково. Вона чекала. Слухала торохкотіння кантонського діалекту, що лунало з телевізора за стійкою Лі Юаня. Вона ковтнула слину й чекала. Їй конче треба поспати.
– Коли літак?
– О восьмій, – відповіла Кая. – Я заїду по тебе сюди за три години.
– Я дістануся до аеропорту своїм ходом. Є кілька справ, які ще маю залагодити.
Він простяг їй руку. Вона запитально глянула на нього.
– Мені для цього знадобиться паспорт. А тобі слід попоїсти. Бо зовсім охлянеш.
Вона завагалася, але віддала паспорт і квиток на літак.
– Я довіряю тобі, – мовила вона.
Він глянув на неї відсутнім поглядом.
І пішов геть.
Годинник над виходом на посадку С4 в аеропорту Чхеклапкок показував за п’ятнадцять восьму, й Кая була на межі відчаю. Звісно, він не прийшов. Це ж природний рефлекс як у людей, так і у тварин: ховатися, коли тебе зранено. А Харрі Холе, безсумнівно, зранений. У звітах у справі Сніговика у всіх подробицях описувалися всі убивства жінок. Але Гуннар Хаген розповідав їй те, чого не писали у звітах. Що колишня кохана Харрі, Ракель, та її син Олег опинилися у лапах знавіснілого убивці. І щойно справу закрили, вона з сином покинула країну. І що Харрі відразу подав заяву про звільнення й поїхав. Його просто було зранено більше, ніж їй видавалось.
Кая вже здала свій посадковий талон і прямувала у тунель, розмірковуючи, що напише у звіті про невиконане завдання, аж раптом помітила його. Він біг терміналом, заллятим сонцем. Ніс дорожню сумку на плечах і пакет із дьюті-фрі у руках, гарячково пахкаючи цигаркою. Зупинився біля стійки. Він не віддав посадковий талон на контролі, натомість відсунув убік сумку й поглянув на Каю сповненими відчаю очима.
– Щось