Тарас узрел,
Как плачет
братец
его
младший,
Давно еще
он замечал,
Что на слезу
довольно падший
Євген,
но знал,
Тарас,
всё знал.
Он видел,
что всё ж
не хватает
Отца Євгену,
сам Тарас
Себя же
в детстве вспоминает,
Когда
с ним был
Андрій в тот час.
Когда
еще
он часто в доме
Не весь
присутствовал собой
Как будто
находился в коме —
Андрій
в себе
искал покой.
Тарас же
понял, что не надо
Искать
прельщенья от отца.
Внутри писателя
торнадо
Уж такова
судьба творца.
И только вера,
вера в Бога
Смогла Тарасу
дать ответ,
На то,
как дальше
жить так,
чтобы
Быть сильным
в счастье
много лет.
Смотря на слёзы
у Євгена
Тарас любя
стал излагать,
Пытаясь вырвать
всё ж из плена
Сомнений
брата,
все прогнать.
«Не треба плакати,
мій брате,
Не допоможе
це тобі.
Не допоможе
навіть тато
Зроби
ти долю
сам собі.
Не треба
сумнівів поганих
Вони
є тільки
слабина,
Ти можеш все
зробити вправно
В тобі
є сила,
глибина.
Є тільки Бог,
який над нами
Стоїть,
пускаючи
свій світ.
Робити вибір
наше право
Посеред
байдужих
орбіт
Ми долю
зможемо
здолати
Нам всі
стовпи
летять
з плеча
Цей вільний дух
наш
не загнати
За грати миру
прийняття.
В життєвій
миті
та у праці
Немає планки
понад
всім.
Зірки
схопили
наші пальці,
Ти подивись
як гарно їм.
Я пам’ятаю
час далекий,
Коли малий
мені ридав
Я пам’ятаю
цю безпеку
В будинку
цьому
серед справ.
Та брав
у руки
тебе вправно,
Коли батьки
у праці всі
Та знав,
що станеш
нездоланним
Казали очі
це твої.
Ось знову я
дивлюсь на тебе
Та бачу
погляд,
очі ці.
Мій брате,
плакати
не