Ніколи ще не був я в такому поганому настрої. Я відчував, що сам себе скомпрометував, і ввесь вечір докоряв собі за необережний крок.
Пішовши до себе й не знаходячи спокою, поговорив я зі своїм єгерем: як щасливий коханець він мусив мати певний вплив на свою милу. Я хотів, щоб він умовив цю дівчину або зробити те, що я просив, або промовчати щодо мого прохання. Але він, зазвичай ні в чому не сумніваючись, тут буцімто засумнівався в успіху і висловив із цього приводу судження, що здивувало мене своєю глибиною.
«Пан віконт краще за мене знає, – сказав він, – що, коли спиш із дівчиною, то примушуєш її робити лише те, чого їй самій хочеться, а змусити її робити те, чого вам хочеться, – до цього частенько ще дуже далеко».
Ах, ум негідника, бува, мене лякає.[27]
«За цю я ще й тому не ручаюся, – додав він, – що, на мою думку, в неї є інший коханець, а зі мною вона водиться лише від сільської нудьги. І коли б не те, що вже дуже хочеться мені зробити послугу вам, добродію, я б більше одного разу й не побував у неї. (Цей хлопець – справжній скарб!) Що ж до мовчання, – додав він іще, – який сенс просити її про нього, коли вона може без ніякого ризику нас обдурити? Заговорити з нею про це ще раз означало б навести її на думку, що це дуже важливо, і викликати в ній іще більшу охоту підладитися до своєї пані».
Чим справедливішими були ці аргументи, тим більше я бентежився. На щастя, гульвіса розбалакався, а оскільки він був мені потрібний, я йому не заважав. Розповідаючи мені свою інтрижку з цією дівчиною, він, між іншим, згадав, що її кімната відділяється від кімнати її пані лише тонкою перегородкою, крізь яку можна почути будь-який підозрілий шум, і що тому щоночі дівчина приходить до нього. У мене негайно ж виник план, який я повідомив йому і який ми успішно здійснили.
Я дочекався другої години ночі і, як ми з ним домовилися, попрямував зі свічкою до кімнати, де відбувалося побачення, – під приводом, ніби я кілька разів марно викликав його дзвінком. Повірений мій, що чудово розіграв свою роль, зображував цілу сценку: його застукали на гарячому, він у відчаї, розсипається вибаченнями; все це я перервав, відправивши його зігріти воду, яка нібито мені була потрібна. Педантичній же служниці було тим більше соромно, що негідник, який іще додав до моєї вигадки від себе, переконав її перебувати в одежі, що до пори року цілком підходила, але ні в якому разі нею не виправдовувалася.
Розуміючи, що чим більш приниженою буде почуватися ця дівиця, тим легше я доб’юся від неї свого, я перешкодив їй змінити і позу, і вбрання і, наказавши слузі чекати мене в моїй кімнаті, всівся поряд із нею на ліжко й почав заздалегідь приготовану промову. Мені необхідно було втримати владу, яку обставини дали мені над нею, і тому я зберіг холоднокровність, гідну стійкості Сципіона:[28] не дозволивши собі з нею ані найменшої вільності, на що