Щоб не нудьгувати, Ніколас проглянув ще кілька сторінок блокнота і здивовано підкинув брови, коли наштовхнувся на щось подібне до щоденника. Покосившись на Ганну, яка захоплено говорила з кимось по телефону, він почав непомітно читати зміст.
"Зізнаюся чесно, я не хотіла вести щоденник. І досі ця ідея не здається мені такою вже привабливою. Проте мій психолог порадив (насправді занадто наполегливо, щоб назвати це просто радою) мені писати тут уривки спогадів, так що…
Привіт, щоденник. Як в старі добрі часи, які, дай Бог пам'яті, (немає дійсно, дай, дуже не завадить) були ще в шкільні роки. Тільки тут я не заповнюватиму анкети друзів і виписувати цитати з книг. Ні-і. В тобі зберігатимуться шматочки моєї рваної пам'яті. Я тут подумала… Може, має сенс написати своє ім'я? Розповісти про себе, а не тільки те, з чого все розпочалося. Зробити, як і належить в справжніх особистих щоденниках. Чи я плутаю з мемуарами? М-м-м ні, це вже занадто. Та і завдання було іншим. Ось так і живемо. Спочатку робиш домашнє завдання в школі, потім в університеті, а після – в психотерапевта. Що ж, приступимо.
Дорогий щоденник, мені сняться страшні сни. Катастрофи і закопані перші поверхи будівель. Міста в колоніальному стилі, зірки і один прапор, ніби до нещастя держава була єдиною, із загальною культурою та без війни. Але в моїх снах, отруєна радіацією вода, яку не можна пити, багато померлих і вмираючих, так багато горя, болю і сліз, що я не справляюся. В середині мене сама порожнеча, абсолютно нічого. Я намагаюся всім довести, що щаслива, стримую сльози і, здається, у мене виходить, навіть голос не тремтить. Може, я і здаюся сильною, але в середині зломлена. Що толку від гарної тарілки, якщо вона порожня? З людьми так само".
– Ніколас, – окликнула його Ганна, і він непомітним рухом перегорнув сторінку на ту, що з ескізом. – Едвард купив нам квитки в Пітер. За годину зустрічаємося в аеропорту.
Хитроу зустрів їх високими стелями, білосніжними стінами і акуратними чергами. Підхопивши сумку Ганни, Ніколас неквапливим кроком попрямував до залу очікування.
– Обожнюю аеропорти та пасажирів, а ти? – Запитав він.
– Ні-і, – трохи подумавши, відповіла вона.
– Тут люди здаються такими цікавими.
– В них просто більше грошей, ніж у тих, хто подорожує поїздом або автобусом. А так. Звичайні люди, – не погодилася з ним дівчина. – Ніколас, розкажи щось про себе. З чого розпочалася твоя історія? – несподівано попросила вона.
– Давай розповім тобі забавну історію з дитинства, – посміхнувся Ніколас, опустився на канапку