– Відчепись, не треба, припини, – намагалася вона відштовхнути Майкла.
– Відчепись від неї, – недовго думаючи Тед, схопив того за комір піджака, і відірвав від дівчини.
– Спенсер, знову ти! – зло подивився на нього Майкл і, не роздумуючи, вдарив в обличчя. Тед встояв, тільки помацав ніс – чи не йде кров. Потім він глузливо подивився на свого суперника:
– Хочеш бійки?
– Ні, будь ласка, Тед, Майкл… – зі страхом дивилася на них Елліс.
– Хочу, – з викликом подивився на Теда його суперник. – Тільки ж ми – чарівники. Ну, де твоя паличка? – запитав Майкл, вийняв із внутрішньої кишені піджака свою паличку і скерував її на Теда.
– У кімнаті.
– Тоді тобі не пощастило, – губи Майкла скривилися, він весь був у передчутті: нарешті він помститься цьому Спенсеру за свою поразку в чемпіонаті.
– Що тут відбувається? – Джеффрі шукав свого друга і прибіг на шум. Він побачив перелякану, трохи пошарпану Елліс, і Майкла, який направив на Теда свою чарівну паличку.
– Тед захистив мене, – відповіла йому Елліс, – а тепер Майкл хоче на нього напасти. Джефф, зроби ж що-небудь! – вона благально подивилася на Джеффрі. Але він нічого не встиг зробити: Майкл змахнув паличкою в бік свого суперника, і з неї вилетів білий промінь. Тед був беззбройний. Механічно він захистився рукою, і, о диво: з його долонь з'явився блакитний прозорий щит. Білий промінь вдарився в нього, відскочив, і повернувся назад, збивши Майкла з ніг.
Джеффрі і Елліс з захопленням дивилися на Теда. Але юнак і сам не зрозумів, що зробив і з подивом оглянув свої долоні. Ніхто з них не помітив, як Майкл насилу піднявся і пішов.
– Тед, це було круто! – вигукнув Джефф.
Юнак не відповів, так як ще не оговтався від того, що відбулося.
– Класно, Тед, і дякую тобі, – посміхнулася йому Елліс. – Вибачте, я піду до себе.
Елліс пішла, а Тед сумно дивився їй услід.
– Не переживай, – Джеффрі поклав йому руку на плече, – А хочеш, через кілька днів я влаштую вечірку? Запрошу кілька однокласників, в тому числі і Елліс. І у тебе буде шанс запросити її на побачення.
– А вона прийде? – Тед подивився на Джеффрі з надією.
– Звісно! Мені вона не відмовить – я вмію переконувати.
– Було б непогано. Ти не образишся, якщо я піду в кімнату? Щось мені не по собі.
– Ти думаєш, я залишуся один веселитися в залі? Нізащо! До речі, після твого вчинку вона подивилася на тебе з захопленням, – зауважив Джеффрі, і Теду стало тепло на душі від цих слів.
На наступний ранок, попрощавшись з усіма, Тед і Джеффрі зі своїми речами спустилися в двір. Ось і все, закінчилися щасливі шкільні роки. Що чекає їх там, в новому житті? Якщо Тед трошки і представляв своє майбутнє, то для Джеффрі воно було невідомим.
Друзі тепло прощалися один з одним, обіцяючи зателефонувати в найближчі дні. Їм було сумно усвідомлювати, що більше ніколи в житті