Таємний агент Микола Гоголь. Петро Кралюк. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Петро Кралюк
Издательство: OMIKO
Серия: Ретророман
Жанр произведения: Биографии и Мемуары
Год издания: 2016
isbn:
Скачать книгу
нашу думку, «Тарас Бульба» цілком вписується в контекст української модерної «козацької літератури» початку ХІХ ст. Навіть можна сказати, що цей твір синтезує цю літературу.

      На початковій стадії ця література мала гумористичний чи навіть іронічний характер. І це можна зрозуміти. Адже процеси, що відбулися в кінці XVIII ст., – ліквідація Слобожанщини та Гетьманщини, інкорпорація їхніх територій до складу Російської імперії, трансформація козацької старшини в російське дворянство – зробили козацтво «несерйозним» явищем. Малоросійське дворянство (а саме до нього належав Гоголь і його предки) почало сприймати козацтво як анахронізм. Важливою справою для малоросійської шляхти стала інкорпорація в систему Російської імперії – і тут козацтво з його колишньою «славою» могло стати на заваді. Перед очима Гоголя був приклад такої успішної інкорпорації: його родич по материнській лінії, Дмитро Трощинський, походив із козацького старшинського роду, але зробив блискучу кар’єру при петербурзькому дворі й отримав величезні володіння на теренах України. Трощинський був покровителем батька Гоголя – Василя. Останній навіть ставив свої вистави у двірському театрі Трощинського.

      Автори, що походили з малоросійського дворянства, нерідко вдавалися до висміювання козацтва. «Типовий» козак у їхніх творах поставав як п’яничка, недалека й безладна людина, неосвічений провінціал. Такими здебільшого зображені козаки-троянці у перших трьох частинах відомої поеми «Енеїда» Івана Котляревського. Вони ведуть безтурботне життя, постійно пиячать. Життя для них – таке собі «свято в загулі». Котляревський, творчість якого Гоголь знав і навіть цитував у своїх творах, вустами Зевса негативно характеризує Запорізьку Січ як «місце покарання», куди він збирається відіслати непокірних богинь:

      Або я лучшу кару знаю,

      Ось як богинь я укараю:

      Пошлю вас в Запорізьку Січ;

      Там ваших каверз не вважають,

      Жінок там на тютюн міняють,

      Вдень п’яні сплять, а крадуть вніч.

      Подібні характеристики козацтва та Запорізької Січі зустрічаються й у «Тарасові Бульбі».

      Правда, не можна сказати, що Котляревський в «Енеїді» характеризує козацтво виключно в негативному плані. Під час російсько-турецької війни 1806–1812 рр. письменникові випало воювати разом з козаками проти турків, і, схоже, він дістав позитивне враження від козацьких бойових навичок. У четвертій частині «Енеїди», написаній уже після того, як Котляревський пішов у відставку, читаємо таке:

      Було тут військо волонтирі,

      То всяка юрбиця людей,

      Мов запорожці чуприндирі,

      Що їх не втне і Асмодей.

      Воно так, бачиш, і негарне,

      Як кажуть то – не регулярне,

      Та до війни самий злий гад:

      Чи вкрасти що, «язик» достати,

      Кого живцем чи обідрати,

      Ні сто не вдержить їх гармат.

      Похвала нерегулярному