Людина. Ольга Кобылянская. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Ольга Кобылянская
Издательство: OMIKO
Серия: Рідне
Жанр произведения: Зарубежная классика
Год издания: 0
isbn:
Скачать книгу
однаково лагідно. А що ще більше учинив з нею той час? Той, хто не проживав у безлюднім місці, відірваний від усяких товариських зносин, тяжко працюючи в неустанній одностайній боротьбі з журбою, – той і не в силі оцінити наслідків такого життя на чутливу душу. Нема тяжчої кари для молодого живого духу, для бистроумних, енергічних, а надто ідеально уложених натур – як таке життя. Шумна се фраза, будто би природа сама могла чоловіка вдоволити. Недбалим, до думання лінивим вона вистачає; вдовольняє вона й мешканців міста, що опускають галасливе товариство, щоби на свіжім воздусі скріпити зав’яле тіло; однак ніколи не вистачає вона для мислячих, діяльних людей. Від днини до днини, від місяця до місяця примічала Олена на собі наслідки того тупого, бездушного життя. І вона була остроумна й надто добре розуміла людську натуру, щоб не знати, що з часом перейде незамітно до тих людей, котрим розходиться лише о фізичний добробут.

      Змовчу про тоті хвилі, в котрих переживала вона несказанні муки, в котрих її молода душа, що бажала діяльності, силкувалась переломити вузькі границі, якими окружало її теперішнє життя. Як той спійманий орел, побивалась вона у в’язниці, думала неустанно про вихід з тої глухої одностайності; і як все наново мусила переконуватися, що теперішнє життя дожидало її і в будучині. В таких хвилях сум страшний налягав на її душу, і в таких хвилях була вона супроти свого окруження безоглядно-гостра, ба безмилосердна! Незамітно упадала вона під вагою німих мук. Правда, сі муки можна було завважити на її лиці, однак ніхто не журився нею. В господарстві, котре було на її голові, йшло все звичайним ладом, і лише спущені віка і якась утома свідчили про її психічні терпіння…

      …………………………………………………………………………

      Хустка зсунулася їй з голови, однак вона того не завважила. Її ціла увага була звернена на мурашню, що піднімалась маленьким горбком біля неї. Вона думала про поділ праці в тих комах, а нараз і пригадалась їй чомусь стаття Писарєва «Бджоли». Було вже доволі давно, коли се читала. В яке гарячкове роздразнення попала тоді по прочитанню того твору! Як багато гарячих думок піднімалось тоді в її душі проти «трутнів»… Тепер читала вона дуже рідко.

      Начеб забула і себе, і все навкруг, так задивилась на комах. Як вони ворушились, бігали все однаково, безперестанку, без утоми. Тут панував строгий лад, і кожна комашка мала свою роботу. Чи життя, яке кипіло в тім світі дрібних сотворінь, збудило в її душі яку думку, який спомин? Вона сягнула нагло до кишені, витягнула пом’ятий лист і прочитала. Чинила се, може, в сотний раз. Се був лист, писаний до неї ще перед двома місяцями її найстаршою сестрою. Писала, що мусить продати обійстя і поля, випущені в оренду; що радить Олені заздалегідь порозумітися з новим властителем щодо дальшого винайму ґрунтів, бо в противнім разі могли би уже за рік остатись без пристановища. Їй неможливо інакше зробити; обставини приневолили їх до сього; сини й дочки попідростали, а наука чимало коштує і т. д…

      Усі знали о тім