Святополк ІІ Ізяславович. Сергей Грабарь

з’явилася сяюча Феофано. Ще здалеку побачивши мене, вона привітно помахала рукою.

      – Я була в імператора. Він хоче тебе бачити. А це твоє звільнення, – і вона дістала із безміру складок спідниці згорнутий пергамен.

      – Що це?

      – Купча твоєї свободи.

      В документі до голови хозарського клану на Родосі пропонувалося звільнити руського князя Олега, сина Святослава, з-під варти протягом доби та надати корабель для подорожі до Царгорода. За це родоський невільничий ринок звільнявся від частини мита до кінця року. В разі невиконання імператорського наказу ринок буде закрито протягом семи днів. І підпис: Імператор Візантійської імперії – Олексій Комнін.

      У Царгороді змінилася влада.

      У моїх очах стояли сльози. Я підняв голову й опинився під водоспадом поцілунків.

      – Я знала, що зумію, – прошепотіла Феофано, і трохи помовчавши: – Коханий…

      Стояв квітень 1081 року від Різдва Христового».

      Коли ми з Феофано прибули до Царгорода, перше, що побачили – бійку, де п’ятеро добивали одного. Чоловік, що крутився на землі, прикриваючи від ударів голову руками, мав темний з червоним відливом колір шкіри й таке ж волосся. П’ятеро нападників гамселили його руками, ногами та дрючками, не даючи змоги ні на мент отямитися.

      Я, не зволікаючи, вступився за бідолаху і вже за мить мав п’ятьох проти себе. Але досвід бійця, помножений на лицарське вміння та життя на невільничому ринку, зробили з мене дуже небезпечного супротивника. Крім того, я побачив, що жертва нападників знову на ногах і теж є справжнім бійцем.