Невидима людина. Герберт Уэллс

незвичайна. Свідчать про це священник і лікар, які бачили його цілком ясно… Вірніше, не бачили. Жив він, пишуть, у заїзді «Карета й коні», і ніхто, здається, й гадки не мав про його нещастя, доки під час однієї сварки там не зірвали йому з голови бинтів. Тільки тоді помітили, що голова в нього невидима. Його зараз же спробували забрати, пишуть, але він скинув одяг і йому пощастило вислизнути, правда, після запеклої колотнечі, коли він серйозно поранив, як тут пишуть, нашого достойного і шановного констебля, містера Джеферса. От так штука, га? Наведено й прізвища, й усе інше.

      – О боже! – сказав містер Марвел, нервово озираючись і намагаючись навпомацки перелічити гроші в кишені. Аж раптом у нього в голові майнула нова, досить дивна думка. – Надзвичайно чудна історія, – зауважив він.

      – Авжеж! Просто незвичайно! Ніколи не чув я досі про невидимих людей, але тепер доводиться чути про такі дивні речі, що…

      – Оце й усе, що він зробив? – спитав Марвел, силкуючись прибрати невимушеного вигляду.

      – А хіба цього мало?

      – А він часом не повернувся туди знову? Чи зник, і кінці в воду?

      – Зник, та й усе, – відповів матрос. – Вам що, цього не досить?

      – Цілком досить.

      – Ще б пак, – сказав матрос. – Як на мене, то досить.

      – А спільників у нього не було? Про це не пишуть? – збентежено запитав містер Марвел.

      – Хіба вам мало одного такого? – спитав матрос. – Ні, хвалити Бога, спільників він не мав.

      Матрос повільно хитнув головою і вів далі:

      – Мене аж нудить, як тільки подумаю, що він вештається десь тут поблизу. Тепер він на волі і, як вважають, подався дорогою на Порт-Стоу. Цебто якраз сюдою. Куди там всякі ваші американські дива проти цього! Подумайте лише, чого може він накоїти! Що було б з вами, якби він хильнув трохи зайвого та закортіло йому напасти на вас? Уявіть собі – він захоче грабувати; хто зможе перешкодити йому? Він може залазити куди схоче, преспокійно красти; може пройти крізь кордон поліції з такою легкістю, як ми з вами могли б утекти від сліпого. Навіть легше! Бо в тих сліпих, кажуть, надзвичайно гострий слух. А коли б він наглянув десь винце, яке б йому припало до смаку…