– Киньте цигарку, двом курити не можна, – сказав кооператор.
– Дарма, кватирку відчинимо.
Але Славенко свою цигарку погасив. Тим часом Марта, не звертаючи уваги на їхнє цигаркове змагання, сказала гостро й глузливо:
– Який же з вас, Льово, тюхтій! Який ви непристойно м’який та добросердий! Справжній Ісус Христос… І нікому ви не потрібні.
– А яких же треба, Марто? – серйозно спитав Льова.
– Треба міцних.
– Пізнаю українську жінку, – задоволено промовив Дмитро.
– Дозвольте запитати, коли це не секрет, – посмішкувато запитав Славенко, – чому ви вважаєте за можливе надавати саме українській жінці всяких чеснот і чим, на вашу думку, українська жінка вигідно різниться від будь-якої іншої?
– А це довго говорити, – відказав інженер.
– Щось сьогодні Дмитро неговіркий, – сказала Марта. – Йому, бачите, здається, – звернулась вона до Славенка, – що історія виробила в української жінки багато позитивних прикмет…
– Не здається, а так воно і є, – обізвався Дмитро.
– Мені зовсім випадково, у зв’язку із загальним процесом українізації, довелось обізнатися з народною думою про Марусю Богуславку, – зауважив Славенко. – Ця українська жінка випустила з турецького полону запорожців, користуючись із прихильності паші до себе, але ж сама до рідного краю вертатись не схотіла. Даруйте, я не вбачаю в її вчинкові великої відваги! Ця Маруся, зрештою, нічим себе не скривдила. Вона лишилась у турецьких розкошах, гадаючи своїм милосердям до земляків спокутувати зраду батьківщині. Тобто і незайманість зберегла, і капіталу набула.
– А Бондарівна? – спитав Дмитро.
– З цією українською жінкою я ще не мав нагоди обізнатися. Щиро сказати, я вперше чую її ім’я, та коли вона будь-чимсь цікава, я обов’язково запитаю про неї в свого лектора. Проте можна з певністю сказати, що кожна нація має дужих і кволих, енергійних і млявих, розумних і дурнів. Кожна нація мала своїх героїв та героїнь, а коли не мала, то їх вигадували. Але тільки сліпий може не бачити, що поступ стирає нації. Коріння національних відмінностів полягало в різницях економічно-географічних умов, отже й побуту певної групи людей. Але техніка згладжує економічні особливості, географічні умови завдяки щільнішому спілкуванню людей втрачають свою вагу, тому й побут – житло, одяг та звичаї – стремлять до єдиного вселюдського стандарту. Річ відома, що залізниця й авто, взагалі шляхи сполучення, є найбільші вороги національної окремішності. Отже, все те, що живить національні різниці, має коріння в минулому, а не в сучасному. Національні різниці нині є тільки інерція, якої рушійна сила завмирає.
– Все це софістика, – буркнув Дмитро.
– Якщо ви логічні міркування вважаєте за софістику, то які аргументи здаються вам чинними?
– Практичні, – сказав Дмитро. – Життя здається мені чинним, а не міркування. Я, знаєте, пролетар – менше слів і більше діла.
– Тоді я радив би вам подивитись на справу з класового погляду.
– Давно