Польсько-радянська війна 1919–1921 рр.. Степан Борчук

фронту

      Більшовизм – хвороба, властива Росії. Це ніколи не дасть глибоких коренів у країнах, які не є повністю російськими.

Юзеф Пілсудський

      Після завершення Першої світової війни у листопаді 1918 р. збройні сили Радянської Росії та Польщі розпочинають захоплення українських, білоруських та литовських земель, залишених австро-німецькими військами.

      17 листопада 1918 р. радянські війська Західної армії перетнули визначену Брестським мирним договором демаркаційну лінію у напрямку на Полоцьк, Могильов, Бобруйськ та Гомель.

      16 грудня 1918 р. було проголошено Литовську Соціалістичну Радянську Республіку, а 5 січня 1919 р. Вільно (Вільнюс) проголошено її столицею. 1 лютого 1919 р. – Білоруську Соціалістичну Радянську Республіку, а 27 лютого їх було об’єднано у Литовсько-Білоруську Соціалістичну Радянську Республіку зі столицею у Вільно.

      У січні 1919 р. радянський російський уряд розв’язав Другу радянсько-українську війну. Частини Червоної армії здійснюючи наступ проти УНР, займають 7 січня 1919 р. – Харків, 28 січня – Полтаву, 2 лютого – Овруч, а 5 лютого – столицю УНР Київ.

      З усіх режимів і армій, які воювали в Україні 1919 р., більшовики мали найбільший вплив і найдовше володіли Києвом: з лютого до серпня 1919 р., а потім знову в грудні 1919 р.