МАКУНІВ
Спогади очевидців
Великих людей, які можуть змінити історію, небагато. Але кожен із нас може вплинути на певні події; сума цих подій і визначає історію всього покоління.
Роберт Кеннеді
Моїм дітям присвячую
Зоряні
Олегові
Юлі
Іванові
Василю
Володі
ПЕРЕДМОВА
Наприкінці 2016 року, коли вийшла в інтернеті книжка «Макунів—нарис історії рідного краю. Історія землі моїх батьків», деякі читачі, телефонували мені і ділилися своїми враженнями. Багато людей запитують, – як воно сталося що ти взявся за написання історії. Скажу чесно, що спочатку такого наміру не було. В 2013 році в державному архіві м. Львова досліджуючи церковні метричні книги, щоб написати і дослідити свій генетичний родовід, в розмові з працівниками архіву, я довідався що можна багато чого взнати про своє село. Я потроху збирав різні архівні довідки, а коли їх накопилось багато прийшла ідея все зібрати до купки і вийшла маленька книжка.
Матеріали про історичні події 30—60 років 20 століття вдалося дослідити після революції гідності в наслідок якої був прийнятий Закон України «Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917—1991 років» від 9 квітня 2015 року.
Мною рухало лише одне почуття взнати правду про історичні події в рідному селі і донести їх до Вас, читачів цієї книжки. Мною не керувала ні злоба, ні інші будь які упередження. Я зовсім нічого не знав про ці історичні часи, поки не побував в архівах СБУ і МВС, державних архівах. В основі цієї книжки лежать факти взяті з архівних документів, як що є думки чи покази людей то так і написано. В деяких главах використані матеріали книг, які приведені в розділі “ Використані джерела.» З багатьма людьми я зустрічався особисто, щоб записати їх розповіді чи спогади про їхні родини.
Серед них був Буяр Павло Дмитрович 1947 р.н.,якого разом з сім’єю його батька 1.06.1950 рокубуло виселено комуністичним режимом у Красноярську обл. Росії. Сім’я була виселена без права на повернення та з конфіскацією майна. Пан Павло запропонував мені зустрітися і обговорити цю тему. Скоро така зустріч відбулася в його тітки Віри (1930р.н.),здому Гринчук Федора, с. Берці. Ми зустрілися 24 грудня 2016 року, в смт. Рудно, у день Святого Вечора в римо- католиків. На дворі падав гарний сніг, ми пили запашну каву, яку приготувала літня вже, але турботлива господиня, читали і собі і їй книжку. Тривала тепла розмова, спогади. Тоді в цій розмові виникла пропозиція написати другу частину історії: «Макунів. Спогади очевидців», де необхідно розмістити історичні розповіді – спогади про родини, наші традиції, релігійні, народні, сімейні, про особистості, а також розмістити історичні фотографії. Ми дійшли згоди, щоце оживить книжку, вона стане ближчою до читача, до людей.
Пан Павло познайомив мене з Рокицькою Галиною Євгенівною. Сім’я її батька походить з села Шишоровичі, а бабця, татова мама з Макунева з родини Буяр. Батько їй залишив спогади про нелегкі післявоєнні роки, про виселення їхньої сім’ї і про брата члена ОУН-УПА Рокицького Івана. Галина Євгенівна їх доопрацювала і передала для друку. Це додало і менінових сил, яківжебуливичерпаніроботою над першоючастиною.
В середині червня 2017 року я зустрівся, після трьохрічного спілкування по телефону з Бервецьким Володимиром Даниловичем (1935р.н.), який передав мені до книжки багато сторінок спогадів про свою родину. А літом 2018 року я знову зустрівся з паном Володимиром на яку він мені приніcще купку листочків надрукованих на друкарській машинці про життя своєї сім’ї. Спогади пана Володимира розповідають про життя трьох поколінь його родини: діда Павла, батька пана Володимира і його з братами. Червоний каток визволителів добре пройшовся по жителях Галичини, а по родині пана Володимира він проїхав два рази. Перший раз в 1940 році коли сім’ю діда виселили в Кустанайські степи, як куркульську сімю. Туди без суда і слідства було вивезено: діда Павла, бабцю Рузю, тата Данила, маму Марію, брата Богдана і звичайно Володимира. Там померає дід Павло. Не проживши там і року родина відчуваючи подих війни, втікає до дому. Починається війна з німцями, тут не на живесься. Після закінчення війни, новий прихід визволителів, як народ казав «других москалів”бо перші прийшли в 1939 році і їх пішли. А другі прийшли більше, як на пів століття. І знову каток репресій не минає родину Бервецького Володимира. Засуджують батька, а потім і маму до 10 років тюрми. Майно кофісковують, житло також, троє дітей залишаються, безбатченками і безхатьками і це в гуманній комуністичній державі, так вони себе називали. Комуністична теранія ламала все на своєму шляху. Вчитаймося в розповідь пана Володимира і ми зрозуміємо весь трагізм життя нашого народу в середині 20 століття.
22 липня 2017 року дякуючи Іваницькій Розалії Андріївні, відбулася зустріч з представниками родини Слюсарчика Василя Івановича,