Головна мета конкурсу – сприяння розвитку новітньої української культури.
Література, кіно і театр обрані не випадково, адже саме ці жанри є стратегічними жанрами культури, що формують і визначають зрілість нації.
Метою конкурсу та його завданням є пошук нових імен, видання найкращих романів, стимулювання й підтримка сучасного літературного процесу, кіно й театру, і як наслідок – наповнення українського ринку повнокровною конкурентоспроможною літературою, а кіно й театру – якісними українськими фільмами й п’єсами.
Передмова
У прадавні часи, коли волхви ще тільки писали «Велесову книгу», українці поклонялися цілому сонму Богів, чисельність яких, за різними джерелами, складала понад 70 осіб. І кожному робота малася. Перун, Сварог, ДажБог, Купайло, Ярило, Овсеня, Желі… Охороняли, надихали, лікували, урожай зберігали, про напад ворогів попереджали, з породіллями тужилися, мертвим спокій дарували.
Та найбільше шанували наші пращури Сварога, Бога неба, заліза, ковальства і шлюбу. «Могутен наш Сварог… А поза Сварогом не маємо нічого, лише смерть». О, непростий то був Бог! Тайну велику мав! «Бо се є тайна велика: яко Сварог є Перуном і Світовидом. А ті два (Перун і Світовид) перебувають у Сварозі»… Отаке-то! Перун, Бог блискавки і грому – частина єства Сварога. І сам по собі – сила силенна. Саме Перуновому втіленню Сварога поклонялися наші пращури фанатично й віддано. Вірили: Перун обертає колесо життя, бо він… «Світ пішов од тіла Перуна, сонце утворилося з лику його, зоря – від уст, місяць – від грудей, дощ – від сліз, небо – від черепа його, каміння – від костей, вода – від крові, ліси й трави – від волосся, хмари – від мозку, вітер – його подих, грім – слово, а блискавки і зорі – його погляд…» А ще вірили, що Блискавка – то фалос Перуна, що блискавично запліднює Землю. А як раптом гроза – так то Перун б’ється з дивами та бісами, яких надсилають Чорнобог, Мара та інші злі сили. Ім’ям Перуна клялися наші пращури при укладанні угод. Святе ім’я. Непорушне.
У 988 році у Києві під час прийняття християнства за наказом князя Володимира знищили капище Перуна та інших богів, а ритуальний священий дуб Перуна спиляли і кинули в Дніпро.
І… що? Все? Потонула могутня сила, що віками живила народ? Не лишила й краплі дощової від своєї величі? Не простягнула до нас через віки й павутинки, не проросла новими легендами, віруваннями?
Народна пам’ять не коротка. І ось уже нові легенди розповідають про силу тих, хто здатен розігнати хмари, влаштувати бурю, пролити дощ і вдарити блискавкою. Про тих, кому могутній Перун передав свою силу і велич. Чи вони самі забрали ту силу у нього. І гріхи. І страхи. І долю. І павутиння злих сил, які оповили кожного, хто наважився керувати дощами, громами і блискавками. Бо ті сміливці вже не боги! Просто люди. Люди з двома душами. Дводушники. Вони сьогодні ходять поміж нас.
Треба мати дуже прозорливе, дуже українське серце, щоби побачити дводушників. Дара Корній – побачила. І не втаїла від нас, читачів, історію, у якій реальне життя переплелося з містикою українських легенд так логічно, що не повірити у це просто неможливо. Бо ми теж – частина легенд майбутнього, де не буде комп’ютерів і високих технологій, а тільки Людина, Любов і боротьба між Добром і Злом. Саме про Любов, про боротьбу між Добром і Злом роман Дари Корній «Гонихмарник». Ви читатимете, а над вами витатиме легкий вітерець справжньої української магії…
Люко Дашвар
Розділ I
1. Аліна
Вже надходить ніч, заснуло місто,
Ти стоїш одна біля вікна
І тремтять на шибах краплі чисті,
Ти на себе дивишся з-за шкла…
Аліна любила вдаватися до провокацій. Це означало бути недосконалою (для світу), потайною (для однолітків) та незрозумілою (для батьків). Навіть у рідній Художній Академії серед диваків, якими вважає цей світ майже усіх художників, вона залишалася дивовижею, білою вороною. Ні, чорною вороною серед білих ворон. Їй подобалося дратувати незнайомих людей, дражнити батьків та знайомих. Ходити по лезу бритви, робити речі завше на грані…
У такий спосіб вона випробовувала себе на міцність. Правда, світові здавалося, ніби це Аліна його випробовує. Дівчина могла вдягнути національний стрій, а на ноги футбольні бутси, або перефарбувати волосся в салатовий колір чи постригтися налисо. Вона це робить мимоволі – просто сьогодні такий настрій, саме такий. І всенький світ до цього начебто не має ані жодного стосунку. Ну, хіба що трішечки.
Аліна частенько впадає в різні крайнощі. Захоплюється макраме й ориґамі, витинанкою, має другий розряд зі стрільби з малокаліберної гвинтівки, знає напам’ять всього «Кобзаря» Шевченка й шаленіє від Гомера та Жака Лакана. Вона закінчила курси крою та шиття, курси екстрасенсів, деякий час ходила на курси гри на гітарі, й, на жаль, не знайшла у Львові курсів гри на трембіті.
Тато