Вівіан перегорнула кілька слайдів. В основному це були зображення людей на мальовничих галявинах перед особняками і в розкішних інтер’єрах. Вона затрималася на фотографії Орли, що промовляє з балкона до натовпу. Знімок було зроблено яскравого сонячного дня в якійсь пустельній місцевості.
– Орлу завжди приваблювала робота в галузі права, – сказала Вівіан. – Їй подобалося, що в законодавстві для всього передбачені суворі норми і правила, а в спірних питаннях рішення приймає суд. Її заспокоювало те, що в пошуках відповіді можна звернутися до закону, і вона подумала, що шлюбу теж потрібен свій звід законів.
Вона вірила, що британське суспільство успішно функціонує вже сотні років завдяки законам. Кожен знає, чого очікувати. Так, шахраї, злодії та вбивці існують, але більшість громадян дотримуються закону, тому що знають, яку відповідальність понесуть за свої дії. Орла зрозуміла, що її перший шлюб зазнав краху, тому що в шлюбі ніколи до кінця не зрозуміло, ані чого очікувати, ані якою буде відповідальність.
– Отже, – сказав я, – «Договір» – це спроба перенести принципи британського законодавства на інститут шлюбу?
– Не просто спроба. Система реально працює. – Вівіан вимкнула проектор. – І можливості, які вона дає, не можна недооцінювати: «Договір» надає підтримку суспільству тим, що зміцнює і впорядковує інститут шлюбу.
– Ви згадали про відповідальність, – утрутилася Еліс. – Здається, я щось не зрозуміла.
– Послухайте, у мене це не перший шлюб, – почала Вівіан. – Уперше я вийшла заміж, коли мені було двадцять два роки, а чоловікові – двадцять три. Ми познайомилися в старших класах і довго зустрічалися. Спочатку все було чудово: ми вдвох проти цілого світу, але потім – не знаю, на якому саме етапі, – я стала почуватися самотньо. У нас почалися проблеми, а спитати поради було ні в кого. Він мені зраджував. Чому не знаю; тоді я думала, що сама винна. Розлучення здавалося єдиним виходом.
Вівіан випросталася і змахнула сльозинку, що з’явилася в куточку ока.
– Коли я зустріла Джеремі, мені було дуже страшно починати нові стосунки. Так само, як свого часу Орлі. Джеремі зробив пропозицію, я відповіла «так», проте з весіллям тягнула – жахливо боялася повторити помилку. Шлюб викликав у мене лише негативні думки.
– А як вийшло, що ви вступили до організації? – запитала Еліс.
– Урешті-решт я вичерпала відмовки. Джеремі заявив, що вибере дату, я дала згоду, і все закрутилося. Коли до весілля залишалося два тижні, я поїхала у відрядження. Я чекала на літак в аеропорту Глазго і трохи перебрала з джином у барі. Пам’ятаю, сиділа одна і плакала. Люди вже почали на мене обертатися. І раптом до мене підсів імпозантний літній чоловік. Він приїхав в аеропорт зустрічати сина, який навчався в коледжі Пало-Альто, в Каліфорнії. Ми довго розмовляли. Я сказала йому, що у мене скоро весілля, – завжди легше вивалити все незнайомцю, якого навряд чи знову побачиш. В Ісландії тоді сталося виверження вулкана, так що двогодинна