Аби не пасти задніх, містер Лідс також пристеріг місіс Лідс у душі. Шторка у ванній напинається й колишеться, мов завіса перед шкільною виставою. З-за шторки зʼявляється рука місіс Лідс. У руці – велика губка. Сцена закінчується тому, що в об’єктив летить мильна піна.
Наостанок – кадр із Норманом Вінсентом Пілом27 у телевізорі, тоді різкий перехід на Чарльза Лідса, який хропе в кріслі, де наразі сидів Ґрем.
Ґрем дивився на порожній квадратик світла на екрані. Лідси йому сподобалися. Він шкодував, що побував у морзі. Подумав, що божевільному, який відвідав їхню оселю, вони теж сподобалися. Проте найбільше вони йому подобалися саме у своєму теперішньому стані.
Ґрем відчував, що голова стала дурною, мов ватою напхана. Він плавав у готельному басейні, доки ноги не відмовили, а тоді виліз із води, думаючи одночасно про дві речі – про мартіні з джином «Танкерей» та про смак губ Моллі.
Він зробив собі мартіні в пластиковій склянці й зателефонував Моллі.
– Привіт, крале!
– Привіт, малий! Ти де?
– У цьому клятому готелі в Атланті.
– Добро людям несеш?
– Усім, та не тобі. Мені самотньо.
– Мені теж.
– Хочу тебе.
– Я тебе теж.
– Розкажи про себе.
– Ну, мала сьогодні перепалку з місіс Голпер. Вона хотіла повернути сукню з величезною плямою від віскі на дупі. І сліпому видно, що вона її вдягала на ту зустріч Молодіжної торгової палати.
– А ти що сказала?
– Сказала їй, що не продавала річ у такому стані.
– А вона що сказала?
– Сказала, що раніше не мала жодних проблем із тим, щоб повернути одяг, саме тому й закуплялася в моєму магазині, хоч іще багацько інших крамниць знає.
– А ти що на це сказала?
– Ой, сказала, що засмучена, бо телефоном Вілл спілкується, мов той бовдур.
– Зрозуміло.
– У Віллі все гаразд. Зариває кілька черепашачих яєць, що їх відкопали собаки. Розкажи, чим ти займаєшся.
– Читаю звіти. Харчуюсь нездоровою їжею.
– І, мабуть, багато думаєш.
– Ага.
– Можу чимось тобі допомогти?
– Просто я ні в чому не впевнений, Моллі. Замало інформації. Тобто інформації багато, але я ще не опрацював її до ладу.
– То ти ще залишишся в Атланті? Я не вимагаю, щоб ти негайно їхав додому, просто цікавлюся.
– Не знаю. Пробуду тут іще принаймні кілька днів. Сумую за тобою.
– Хочеш секс телефоном?
– Не думаю, що я це витримаю. Гадаю, краще не треба.
– Не треба що?
– Говорити про секс.
– Окей. Але ж ти не проти, якщо я про це думатиму, гаразд?
– Звісно, не проти.
– У нас новий собака.
– От дідько.
– Схоже, покруч від басетгаунда й пекінеса.
– Чарівно.
– У нього великі яйця.
– Тільки не треба про