Тесля заночовує у Клима в його кімнаті, а Хома спить на вишках, у стайні. Секретар з головою допізна гомонять про світову революцію, про те, який би вона мала вплив на їхній Глинський район, а Хома з комунівськими сторожами роблять усілякі припущення супроти неї. А вранці ті й ті сходяться до комунівської їдальні на сніданок і мовчки сьорбають куліш, засмажений прогірклим овечим лоєм. Хома хрестився, але так, ніби відхрещувався од таких харчів, і тут Тесля робив йому цілком слушне зауваження: «Хомо Лельковичу, ви забуваєте, що працюєте в райпарткомі». Хома вибачався, але наступного сніданку все повторювалось.
Тесля прийняв Фабіяна не без деякого упередження, але, довідавшись, хто він і що, помітно пом’якшав, ямочки на щоках поглибшали; уважно вислухавши філософа, натякнув, що він, Тесля, не втручається у сам перебіг слідства, але й не байдужий до нього, бо справа тут політична, класова, і ворог мусить бути покараний, хоч хто б ним не виявився.
– Ми, голубе, сидимо на пороховій бочці, нас жменька, всього сім комуністів та один кандидат на цілий район. А Глинськ, сам бачиш, який. І все у ньому є: колишні денікінці, петлюрівці, непманом аж кишить, а довкола Глинська чиї хутори, чиї вітряки, драчки, олійниці? Все принишкло, зачаїлось, жде… А заворуши – лиха не обберешся. Власність сидить у людині міцніше за все. Навіть якщо її й нема, якщо лише мрієш про неї. Ти, знать, чоловік тямущий, розумієш, до чого йде. Або комуна візьме гору, або ж ми сплодимо нову буржуазію, і тоді амба нам. Ось ти, Левко Хоробрий, де б хотів бути, коли гряне бій?..
– Мені, товаришу Тесля, втрачати нічого. Розуміючи, що з усіх кайданів найважчі – мої власні, я сам позбувся їх, звільнився від них. Од землі відмовився, коня продав, навіть цап, по суті, ніколи не був моєю власністю, а належав усьому Вавилонові. Я маю таку душу, товаришу Тесля, що навіть якби купався в добрі, то його вистачило б лише на один день, наступного ж дня я б усе роздарував людям, аби знову стати собі Левком Хоробрим. Єдиний чоловік у Вавилоні, хто не замикає на ніч воріт, бо не має їх, а двері оселі зачиняє хіба що від холоду, – це я, Фабіян. Але, крім цього, є у Вавилоні брати Раденькі з новим вітряком, є Явтух Голий, що набрав земельки на діток, є Скоромні та Безкоровайні – я не стану називати вам усього Вавилона, але всі вони тягнуться туди… під вози…
Бубела, влігшись горілиць, покашлював під розворинами. Голову мав на мішечку – в нім чоботи, кожушок, сухарі й сало пахне горищем, мишами. А трунаря все нема та нема з райпарткому… Бубела і разу не