Сил у Саші залишалося зовсім небагато. Дівчина чула, що єгері час від часу повідомляють переслідувачам, в якому приблизно вони зараз знаходяться квадраті і куди треба рухатися, але охоронці, очевидно, не так добре орієнтувалися в лісі, як її супровідники. Два джипи безтолково моталися по дорогах, що нарізали квадратами і прямокутниками великі угіддя для полювання, світили фарами в гущавину, але щоразу проїзжали повз. Серце Саші важко калатало, коли машини наближалися, і радісно співало, коли охорона пролітала далі. За великим рахунком, єгері, що пленталися за спиною, легко могли її затримати, але, судячи з усього, обидва не горіли бажанням вступати у фізичний контакт і брати на себе відповідальність. Зрештою, вона ж не олень і не кабан, а просто людина, більш того – тендітна дівчина, а просто люди і, тим більше, тендітні дівчата не входять в компетенцію єгерів, якщо, звісно, вони не прийшли в Заповідник із рушницями вполювати собі дичини.
«Цікаво, ми вже покинули межі Заповідника чи ні?» – прикидала подумки Саша. Запитувати в єгерів вона не наважилася, за ці кілька годин між ними встановився своєрідний паритет: вони її не чіпають, вона з ними не говорить. Саша добре пам’ятала ту умовну мапу Заповідника, що мала: угіддя з трьох боків оточені водними перепонами – двома річками і водосховищем, один бік перекопаний штучними рвами, але все ж таки значно пристосованіший для втечі – але в який саме бік наразі вони рухаються, навряд чи могла сказати.
Дівчина просто бігла, щоб врятуватися, – от і все. Здаватися Саша не любила за будь-яких обставин, як то кажуть, не її стиль.
Під ногами щось захлюпало. За кілька метрів вода вже стала діставати до колін, кросівки почали провалюватися в мул. «Там болото! – зі знанням справи попередив єгер, перервавши мовчанку. – Не ходи туди! Не витягнемо навіть удвох!» Очевидно, йому не дуже посміхалося лазити посеред ночі по болоту і витягувати з вонючої жижі якесь незрозуміле створіння на двох ногах. Проте Саша не зважила на попередження, що також, без сумніву, можна віднести до її стилю. Принаймні, зараз іншого виходу вона і не мала – вдалечині серед сосен знову замерехтіли фари переслідувачів, і дівчина рішуче посунула вперед: хлюп, хлюп, хлюп-хлюп – в кросівки миттєво набралися вода і бруд, ногам стало холодно і неприємно. За хвилину очі почали вирізняти в темній болотяній воді невеличкі сірі плями, об одну Саша випадково зачепилася ногою. Легко буцнула, натиснула носком – так і є, відносно тверда земля, купина. «Раз – купинка, два – купинка…» Переміщатися одразу стало значно легше, купини виявилися досить надійними, але і сил залишалося не так багато, радувало хіба те, що джипи сюди, в болото, точно не проїдуть. Раптом попереду в місячному сяйві виблиснула стальна смуга води. «Ріка! – радісно подумала Саша. – Це – ріка, а значить, тут кордон Заповідника! За рікою охоронці втратять свою беззаперечну владу. Ну, що вони скажуть, на якій підставі мене там затримали?! Швидше, швидше туди!»
Сил неначе одразу додалося, і вона стрімголов помчала вперед. По очерету бігти важко і неприємно, на щастя, там росла лише невелика смужка. Коли Саша вискочила до води і радісно озирнулася, то не повірила в свою вдачу: «Невже пощастило? Невже вислизнула прямо з рук?!» – Навіть єгері кудись подівалися, можливо, вирішили, що достатньо набігалися, і пішли собі до своїх кабанів та оленів. Але зраділа вона зарано: світло фар осліпило очі – два джипи мчали прямо до неї. Іншого вибору Саша не мала й увійшла в річку. Хвилею накотив неприємний запах болота, але для кінця серпня вода виявилася ще досить теплою. Саша зробила кілька кроків по піщаному дну, а потім, відштовхнувшись, легко попливла. Інший берег вона бачила дуже добре, пливла, орієнтуючись на дерево, що самотньо там стирчало. За хвилину Саша вже вилазила на пісок, і важко дихаючи, обтрушувала коротку джинсову спідницю. На березі метушилися люди, на неї світили фарами джипів, відчайдушно брутально лаялися.
– Ну, що спіймали облазня?! – віддихавшись, голосно закричала у відповідь вона. – Спіймали?
Саша стояла, притулившись спиною до дерева, слухала, як бринить над водою її захриплий від бігу і прохолодної води голос, і неймовірна радість накочувалася на серце.
Раптом серед всього цього галасу вона почула характерні сплески води. Придивившись, побачила, що два її супутники-єгері йдуть прямо до неї. «Які вперті, однак, ці люди, – подумала Саша. – Наче ті кабани, за якими вони доглядають і яких регулярно відправляють на забій під рушницю Хазяїна і його подільників… Не варто, напевне, далі гратися з долею, час покинути це місце. До наступного разу, звісно!» – Вона розвернулася і… раптом із жахом зрозуміла, що знаходиться на острові.
На маленькому острівці, що незрозуміло яким чином застряг прямо посеред цієї невеличкої річки разом із самотнім деревом, наче якийсь