Але з часом і вона, лиха білолиця снігова королева, уперто сперечаючись із весною, поволі відходить, і якоїсь миті, тепер уже зовсім ніжно, востаннє накриває своїм пухнастим покривалом усе навколо.
А потім знову радісно, і мов зненацька, наступає тепло, і ласкаве весняне сонце топить лід душевного холоду і кригу важких думок; а далі стрімголов відцівітає й ця квітуча принцеса і надходить щаслива літня пора…
Усе, як у нашому житті – постійний коловорот і зміни. Тільки-но людина буяла молодістю та красою, а не зчулась, як змарніла і відцвіла, та й пережила всякого… Бо ж від радощів до горя – півкроку, від багатства до бідності – лише мить. Скрутні часи були, є і будуть у всіх. Але люди хапаються за останню надію: живуть, кохають, страждають, борються…
Так і мої герої, перемагають, незважаючи на труднощі, чи зазнають прикрої поразки, але виробляють власний кодекс гідностей і старанно передають свій життєвий досвід і мудрість від покоління до покоління, навчають доброти, поваги, любові до ближнього. Вони намагаються вселити впевненість, що навіть за найтяжчих обставин кожен може вплинути не тільки на власну долю, а й на події, які відбуваються навколо. Ніхто не має права стояти осторонь і виконувати роль байдужого глядача!
Мої герої, у своїй більшості, – порядні люди, яких без ліку. Про долі, які вони проживають, можна довго сперечатись…
Залишаю на ваш розсуд, наскільки вони правдиві, але в будьякому разі нехай ваше спілкування з ними буде приємним.
Я мрію, щоб це віртуальне знайомство було до щему в серці реальним, щоб воно стало предметом для роздумів, щоб ви разом пережили їхні болі, радощі і кохання…
Свої… Чужі…
Частина перша.
Я буду вас завжди любити…
Потвора й принц, жебрак і багатій. Але відчути щастя тим лиш вдасться, Хто створить сам його в душі своїй. Чи злидарюєш? Чи то грошей злива? Чи є кохана? Чи лише одна? Перехитрити Бога неможливо: За все воздасться кожному сповна.
Був чудовий літній день, гості розійшлися і залишилися тільки найближчі. Подвір’я виглядало ніби після військових дій – ні проїхати, ні пройти. Під плотом у безладі стояли кошики з начинням і тулились один до одного різні меблі.
Сусіди шукали свої столи, але серед такої великої кількості та без знайомої скатертини впізнати їх було непросто. Вони видавались однаковими, і чоловіки раз за разом перевертати усі підряд, дивились на нижню частину стільниці, на якій хімічним олівцем власники завбачливо підписали своє ім’я. Чоловіки голосно вигукували імена односельців:
– Микольців Іван, Настунька з Закутка, Каська з Острова, Роман Мокрий…
Декілька днів тому з усіх кутків села зносили їх на це подвір’я, потім старанно добирали до столів лавки відповідної висоти та крісла. Тут мало відбутися весілля, і господарі потребували значної сусідської допомоги. Тепер же, після вдалої гучної забави та щедрих поправин, селяни з гарним гумором і жартами по черзі забирали на свої господи власні прості пожитки. Жінки з жартами розбирали посуд, баняки та миски.
Уважна весільна господиня наділяла кожну сусідку, в якої щось позичала, невеликим «приданим» у вигляді пляшки первачку, пампушок, голубців, славнозвісного і незамінного олів’є та безлічі страв, які залишаються після забави у хлібосольній українській родині.
Перед весіллям сусіди, ближні і далекі, ділились із господарями, які одружували дітей, усім, чим могли. Хто приніс качку, хто курку або індичку, хто миску яєць і плесканку сиру, а потім гуртом під керівництвом вправної сільської господині готували різні страви, які в їхньому селі називали мелодійним словом «почарків’я». Робили домашні ковбаси і м’ясні завиванці, вудили шинку та шпондерок, а ніч перед забавою узагалі була найцікавішою: святковою і голосною.
Жінки крутили маленькі, як пальчики, голубці, чаклували над грибною підливкою, варили весільний борщ і пекли до нього смачні часникові пампушки, готували розмаїті м’ясні та рибні страви, наввипередки пропонували нові цікаві салати. Але найголовніше, що при цьому казково-смачному дійстві ніхто не скиглив і не жалівся на втому: усі встигали влучно і весело жартувати, співати веселих пісень і розповідати смішні байки та анекдоти. Голосна весільна господиня аж плакала від сміху, одна розповідь швидко змінювала іншу:
– Було б добре, як би при розписці у нареченої питали, а чи згодна вона щодня збирати по хаті його шкарпетки, а в п’ятницю зустрічати п’яним у дим серед ночі, відпускати на риболовлю з ночівлею, дивитися з ним футбол, терпіти його друзів і самостійно вести все хатнє господарство? А