I
Садок перед будинком не дуже багатого, але значного козака з старшини Олекси Перебійного. Будинок виходить у садок великим рундуком, що тягнеться вздовж цілої стіни. На рундуку стіл, дзиґлики, на столі прилагоджено до вечері. Стара Перебійниха дає останній лад на столі, їй помагає дочка її Оксана і служебка.
Через садок до рундука ідуть Перебійний і Степан, молодий парубок у московському боярському вбранні, хоча з обличчя його видко одразу, що він не москаль.
Перебійний (до гостя)
Моя стара управилась хутенько!
Дивись, уже спорудила й вечерю,
поки ми там на цвинтарі балачки
провадили.
Перебійниха (зіходить трохи з рундука назустріч гостеві)
Боярине, прошу
зажити з нами хліба-солі.
Степан (уклоняючись)
Рад би,
шановна паніматко, та не смію,
коли б не гнівались старі бояри, —
я й так уже давно від них одбився.
Перебійний
Про них ти не турбуйся. Підкоморій
їх запросив на бенкет, а тебе
я випрохав до нас: «Я сам, – кажу їм, —
щось недугую трохи, то не можу
на бенкетах гуляти, а Степана,
по давній приязні до його батька,
хотів би пригостити в себе в хаті.
Він молодик, йому ще не пристало
на бенкети великі учащати».
Боярам, видко, вже запах медок
та варенуха, отже, роздобрились
та й мовили: «Нехай собі парнішка
сидить у тебе хоч і до від’їзду.
Навіщо він нам здався?»
Степан
От спасибі,
панотченьку!
(Зіходить на рундук з господарями.)
Перебійний
Я джурі накажу,
нехай перенесе твоє манаття
до нас, та й заберу тебе в полон,
поки не визволять бояри.
Степан
Боже!
Такий полон миліший од визволу.
Перебійниха (до Оксани)
Піди лиш, доню, там пошли Семена.
(Оксана виходить і незабаром вертається.)
Степан
Якби лиш я не став вам на заваді…
Перебійниха
Ото б таки! Ще в нас у хаті стане
для гостя місця!
Перебійний
Ти, синашу, в мене
забудь всі церегелі. Таж зо мною
небіжчик батько твій хліб-сіль водив,
укупі ми й козакували.
(Садовить Степана і сам сідає при столі. До Оксани.)
Дочко,
ти б нас почастувала на початок.
(Оксана наливає з сулійки дві чарки – батькові й гостеві.)
Оксана
Боярине, будь ласка, призволяйся.
Степан (узявши чарку, встає і вклоняється Оксані)
Дай Боже, панночко, тобі щасливу
та красну долю!
Оксана
Будь здоровий, пивши.
(Степан, випивши, знов сідає. Оксана частує батька. Всі вечеряють.)
Перебійний (до Оксани)
А він спочатку не пізнав тебе,
ти знаєш? Запитав: «Яка то панна
у першій парі корогву несе?»
Оксана (усміхаючись і поглядаючи на Степана)
Коли?
Перебійний
Та отоді ж, як ти на Трійцю
в процесії між братчицями йшла.
Степан
Ти завжди носиш корогву?
Оксана (з певною самовтіхою)
Аякже,
я перша братчиця в дівочім братстві.
Перебійний (жартівливо підморгнувши)
Се вже тобі не та мала Оксанка,
що ти, було, їй робиш веретенця.
Оксана
Ті веретенця й досі в мене є…
(Замовкає, засоромившись.)
Степан (втішений)
Невже?
Оксана