Ліга непарних шкарпеток. Галина Вдовиченко. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Галина Вдовиченко
Издательство: ДП с иностранными инвестициями ""Книжный Клуб ""Клуб Семейного Досуга""
Серия:
Жанр произведения: Сказки
Год издания: 2013
isbn: 978-966-14-4730-0,978-966-14-7265-4,978-966-14-7264-7
Скачать книгу
Тепла зимова, виплетена на дротах з овечої вовни. Рожева з двома смужками, голубою та синьою. Смугаста, наче зебра. Маленька з ведмедиками. Трошки більша з машинкою. І ще кілька різних, неподібних одна до одної.

      І усі ці розпаровані шкарпетки, кожна – без своєї половинки, уважно спостерігали за тим, як господар збирається на роботу. На його ногах ладно трималася пара новеньких сірих шкарпеток із тонкої бавовни. Вони задоволено позирали в бік шафи: чи хто-небудь бачить, як вони пасують господареві? Чи помічають, як злагоджено та спритно рухаються з ним? Господар без них – ані кроку.

      Щасливі обраниці пірнуть зараз у шкіряні туфлі з довгими носами та вийдуть з дому. Вони почергово тиснутимуть в автівці на педалі, походжатимуть офісом, кататимуться у ліфті та перезиратимуться під столом у залі засідань з іншими, такими ж, як вони, діловими шкарпетками, що ходять на роботу разом із людьми. Бо такою є доля успішних шкарпеток, які тримаються по двоє вкупі.

      З горішньої полиці шафи, де саме мешкали такі щасливі шкарпетки, у ранкові хвилини ніхто не визирав. Складені або скручені по двоє, вони спокійно чекали моменту, коли рука господаря, або ж господині, або ж когось із дітей потягнеться до них, бо неодмінно прийде і їхня черга виходити з дому. Як не сьогодні, то завтра, як не завтра – то післязавтра. У будь-якому випадку господарі про них не забудуть. Тому нема чого хвилюватися й визирати назовні, як це щоранку роблять ті невдахи з нижньої шухлядки. Загубили необачно свої половинки, а тепер заздрять нормальним шкарпеткам. Так думали парні шкарпетки, що були впевнені у своєму майбутньому.

      А господар тим часом вже надівав на руку годинника, вив’язував краватку, посьорбуючи каву з горнятка, шукав свою мобілку, і усе це – під мовчазними поглядами шкарпеток з нижньої шухлядки. Жодна з них не могла вийти з дому з господарем. Бо якій би людині спало на думку піти на роботу в одній шкарпетці?… Або у двох різних?…

      Мешканці нижньої шухлядки не раз обговорювали між собою найважливішу тему: куди поділись їхні пари і де можна було загубитись в одному помешканні? Цього ніхто з них второпати не міг. Можливо, шкарпетки розлучила пральна машина?… А може, це зробив вітер, що бавиться мотузкою та прищіпками, смикає та розгойдує усе, що сохне на балконі?… А може, винен пес, який приходить у суботи в гості зі своєю хазяйкою і нібито слухняно сидить біля її ніг, поки жінки п’ють каву та сміються, але ж хтозна… Може, він і є тим таємним викрадачем шкарпеток?…

      – Сьогодні обов’язково розберу цю купу мотлоху! – пригрозила господиня, побачивши прочинені дверцята шафи. – Повикидаю з хати увесь непотріб!

      І з силою заштовхнула шухлядку у глиб шафи.

      Зробилося темно. Було лиш чути, як господиня побажала господареві хорошого дня, замкнула за ним двері та й узялася збирати хлопчика та дівчинку, перш ніж вивести їх з дому.

      Рипнули двері шафи, впустивши смужку сонячного світла.

      Це хлопчик встав навшпиньки, вибираючи собі шкарпетки. Вибрав сірі однотонні, як у тата. Даремно самотня шкарпетка з машинкою на боці намагалася потрапити йому на очі. Він на неї жодної уваги не звернув.

      Згодом і дівчинка до шафи зазирнула. Вихопила з нижньої купки шкарпетку з ведмедиками, покрутила у руках.

      – Мої улюблені!.. – сказала із жалем. – Де ж друга?…

      І назад жбурнула.

      Дві білі новенькі шкарпетки опинились на її маленьких ніжках і побігли до дверей.

      Того дня господиня й справді вирішила навести лад у шафі. Вона вже не раз обіцяла безжально повикидати увесь шкарпетковий непотріб на смітник. Так би воно і сталося, але одна подія стала на заваді. Серед чистих сухих шкарпеток, принесених з балкона, опинилась рожева з двома смужками, голубою та синьою. Така сама, як у шухляді самотніх шкарпеток! Уздрівши одна одну, сестрички кинулись обійматися і одразу ж перебралися поверхом вище, на поличку до парних шкарпеток.

      – А це що таке? Знову?… – насупила брови господиня, тримаючи у руках сіро-чорний згорток.

      Щоразу він потрапляв їй до рук! Вкотре роз’єднавши чорну та сіру шкарпетки, господиня скинула їх донизу. Хтозна, може й справді знайдеться пара до кожної, он рожеві зі смужками знайшли ж одна одну.

      Але сіра і чорна не шукали собі пари: вони були переконані, що є парою.

      – Та ви ж різного кольору, – тепло усміхалась до них зимова вовняна шкарпетка.

      – Ні, – відказували вони, – ми обидві сіро-чорні. Придивіться уважніше!

      – Та у вас навіть вершечки різної ширини, – під’юджували їх. – Ви навіть різного розміру, якщо придивитися!

      Сіра та чорна тулилися купи, одна старанно витягувала шию, щоб здаватися вищою.

      Вони вже кілька разів потрапляли на поверх до парних шкарпеток, а їх знов і знов скидали донизу. Це раз у раз робила господиня. Хоча й верхні шкарпетки хотіли нагнати чужинців, але таки втримались, послухались якоїсь розважливої пари. «Облиште їх!» – сказала пара. І верхні шкарпетки погодились терпіти присутність диваків, хоча дехто й підсміювався зверхньо: от, мовляв, пара! Гриць та Варвара!

      Сіра з чорною трималися