Вітри сподівань. Володимир Кільченський. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Володимир Кільченський
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Исторические приключения
Год издания: 2015
isbn: 978-966-14-9720-6, 978-966-14-9287-4, 978-966-14-9721-3, 978-966-14-9723-7, 978-966-14-9724-4, 978-966-14-9722-0
Скачать книгу
в коло повибігала малеча – і давай витанцьовувати на його манер. Люди дивилися на вихиляси дітвори, з кола танцюючих долинали підбадьорливі вигуки та сміх.

      Втомившись, Грицько зробив спробу вислизнути з кола, та де там… Ярема вимагав з нього парубоцьку відступну, і довелося Тетяні Підлужній задовольнити Ярему склянкою оковитої.

      Гуляки поступово полишали дворище Підлужних: малечу час було вкладати спати. Даринка з Андрієм запросили всіх до затону – посидіти біля вогнища і поспівати пісень, як колись було на вечорницях. Веселим гуртом рушили до затону і, швидко розпаливши багаття, повсідалися навколо. Кожна молода жіночка прихилилася до свого чоловіка, і Орися затягнула:

      Ой чия то черешенька, чия то вишня,

      Ой чия то дівчинонька на вулицю вийшла?

      Ковалева черешенька, ковалева вишня

      Ковалева дівчинонька на вулицю вийшла.

      – Ой дівчино, дівчинонько, я ж в тобі кохався,

      Щоб ти мені одказала, я й не сподівався!

      Ой дівчино, дівчинонько, що ж маю робити,

      Що ні тебе забути, ні без тебе жити?!

      – Ой є в мене таке зілля нижче перелазу,

      Як дам тобі напитися, забудеш відразу.

      – Буду пити, буду пити, краплі не упущу,

      Хіба тоді тя забуду, як очі заплющу.

      Довго цього вечора чулися співи і долинали далеко – аж до Самарських лісів. Коли молоді люди радилися, яку далі почати пісню, то чули співи з іншого боку селища, і їхній гурт заводив нову. Гарно було на душі в Андрія і Даринки, котрим опісля повернення козака з війни не доводилося довго бути на гульках через родинні клопоти. Щастя спільної близькості відчували всі жіночки, і кожна з любов’ю притискалася до свого чоловіка, відчуваючи значимість їхньої пари в гурті.

      Наспівавшись досхочу, почали прохати Ярему розповісти про їхній торішній похід з військом Богдана. Ярема розповідав майже без вигадок, а якщо було непереливки козакам, то говорив, що Андрій у той час був в іншому місці, і Даринка полегшено зітхала та торкалася устами руки чоловіка, що надійно обіймала її за плечі.

      Розходилися пізно – під тьохкання соловейків, тріскотіння цвіркунів та різноголосся інших істот, що влаштовували свої співки людям у відповідь.

      Вранішній суботній день приніс у родину Підлужних цілу низку передвесільних турбот та клопотів. Грицько навісив Яремі на шию торбу з калачами, і вони удосвіта мотнулись по сусідах та рідні – запрошувати до садиби Підлужних на весілля, яке має відбутися у неділю.

      Ближче до полуденної пори Грицько, Андрій та Ярема спорудили столи і до вечора встигли закінчити покрив над кабицею. Увечері дітлахи носилися по двору, радіючи новим хованкам.

      У неділю, перед виходом до церкви, Грицько чекав появи дружків. Час від часу посилав Миколку подивитися, чи не йде весільний почет з парубків. Та ось залунали веселі вигуки дітлахів і до двору ввалилося з десяток парубків. Андрій розподілив поміж хлопцями їхні повинності і наостанок іще раз оглянув Грицька та старшого дружка Ярему. Потім благословив хлібиною Грицька на заручини, а мати Тетяна перехрестила хлопця іконою – замість кровних батьків. Грицько чемно вклонився.

      Минуло декілька