– Коня треба тримати на прив’язі, коли спати вкладаєтесь!.. Гайдамака вже й голови б ваші постинав спросоння!
Жіночка промовчала хвильку і промовила з придихом:
– Та воно ваша правда… Заїхали ми, куди й не гадалося. Мо’, помиримося?..
Хлопчаки у цей час якось смішно водили головами – то на матір, то на козаків, які ще тримали у руках зброю.
Після цих слів смаглявої, схожої на циганку жінки Підлужний стояв, зосереджено дивлячись на неї, не міг збагнути з вимови, хто вона є. Побачив, що і Ярема знетямлено поглядає на незвичайну мандрівницю, зиркає й у бік Андрія.
– Миритись, миритись!.. Не будемо битись! – почали стрибати і кричати обидва хлопчаки. У друзів нарешті минула лихоманка від непевності, й вони дружно розсміялися.
Через хвильку вже реготали всі, а Орлик з Мурашкою, винуватицею нічного переполоху, перестали тертися і, вишкіривши зуби, поглядали на людей.
Через якийсь час під цим же розлогим дубом задиміло вогнище і недавні «ворогуючі сторони» варили щербу, щиро заправлену рибою. Хлопчаки Станко з Мілком вертілися навколо козаків, а то забігали десь подалі. Схвильована Розена – так звали нову знайому – бігла шукати дітей, і вони, випереджаючи матір, неслися до вогнища, немов бісенята. Коли вже вариво от-от мало бути готовим, Розена, пригрозивши дітям пугою, наказала сидіти на місці. Та вони знову знайшли собі забавки: то витягали в козаків шаблі з піхов, то тягнулися за пістолями, що були заткнуті за чересом, а то просто тикали у вогнище цурпалками, а коли ті починали горіти, гасили їх у казанку зі щербою. Ярема, спробувавши щерби, весело оголосив, що можна снідати, і зрадів, можливо, більше, ніж хлопчаки, бо вони вже добряче дошкуляли йому своїм непослухом.
Розена мала добрячий череп’яний полумисок, і Ярема щедро насипав туди щерби по самі вінця. Нарешті й хлопчаки присіли до полумиска і заходилися наминати густу щербу, старанно виловлюючи ложками шматки риби. Побачивши, як швиденько ті уминали вариво, Ярема весело обізвався до них:
– Оце, хлопці, по-нашому!.. А я думав, що й коли їсте, не можете всидіти на місці!
Поки друзі сьорбали щербу, по черзі дістаючи їжу з дерев’яної миски, у малих уже застукали ложки по дну череп’яного полумиска. Підлужний кивнув Яремі, і той підвівся та висипав рештки їжі у полумисок Розени та дітей.
Доїли свою їжу всі одночасно, і малі бісенята знову кудись забігли, ганяючись один за одним. Андрій з Яремою опісля ситного сніданку спроквола почали збиратися у дорогу. Розена, побачивши, що друзякам до неї вже нема ніякого діла, стала, руки в боки, і, хмикнувши, запитала:
– Так що, ви без нас збираєтесь їхати? А ми ж як?..
Друзі нерозуміюче перезирнулись, і Андрій на її дивні запитання відповів:
– Та ми з тобою, Розено, і не домовлялися їхати на повинність козацьку…
– Так ви ж до Чигирина… Туди зараз і старе й мале злазиться. На війну з ляхами йдуть… –