Наступною за Гаретом стояла друга дитина Маꥳла – Гвендолін. Їй тільки виповнилося шістнадцять, вона була надзвичайно вродлива, а її характер навіть перевершував її вроду. Вона була добра, щедра та чесна – найкраща дівчина, яку він коли-небудь знав. Цим вона була подібна до Кендрика. Вона дивилася на Маꥳла доньчиним люблячим поглядом. Він завжди бачив відданість у кожному її погляді. Він пишався нею навіть більше, ніж своїми синами.
За Гвендолін стояв наймолодший хлопець Маꥳла, Ріс, гордий й енергійний парубок, який у свої чотирнадцять тільки ставав чоловіком. Маꥳл з величезним задоволенням спостерігав за його посвятою до Легіону, і вже бачив як з нього виростає дорослий чоловік. Маꥳл не сумнівався, що одного дня Ріс стане його кращим сином і великим правителем. Але цей день був не сьогодні. Він був ще занадто молодий, і йому ще треба було багато чого вивчити.
Дивлячись на цих чотирьох своїх дітей, трьох синів і доньку, Маꥳл мав суперечливі почуття. Одночасно він відчував і гордість, і розчарування. Також він відчував гнів та досаду, бо двоє його дітей були відсутні. Найстарша донька Луанда, звісно, готувалася до власного весілля. І оскільки вона виходила заміж за принца з іншого королівства, їй не було місця серед претендентів на трон. Але й інший син, Годфрі, був також відсутній. Маꥳл почервонів від образи.
Годфрі виявляв неповагу до королівської влади з самого дитинства. Завжди було зрозуміло, що йому це не цікаво, і він ніколи не правитиме. А найбільше розчаровувало Маꥳла те, що Годфрі зробив вибір на користь марнування свого часу у генделиках з безчесними друзями, накликаючи на королівську сім’ю сором та ганьбу. Він був нероба, більшість часу він спав, а решту заповнював алкоголем. З однієї сторони, Маꥳл був радий, що його тут не було, з іншої – це була величезна образа. Насправді, він очікував такого повороту подій, і ще зранку розіслав своїх людей, щоб ті прочесали генделики і привели його назад. Маꥳл мовчки чекав, поки вони це зроблять.
Нарешті важкі дубові двері розчинилися, і зайшла королівська варта, тягнучи Годфрі попід руки. Вони заштовхали його у кімнату та зачинили за ним двері.
Його брати та сестра озирнулися та поглянули на нього. Годфрі був неохайний, неголений та напівроздягнений, від нього тягнуло елем. Він посміхнувся. Як завжди, нахабно.
“Привіт, батьку”, – сказав Годфрі. – “Я пропустив вечірку?”
“Ти стоятимеш зі своїми братами та сестрою та слухатимеш, що я кажу. Якщо ти не слухатимеш, я прикую тебе ланцюгами у підземеллі, разом зі звичайними в’язнями, і ти не бачитимеш ані елю, ані їжі три дні”.
Годфрі задирливо подивився на свого батька. У його погляді Маꥳл побачив