– І як він відреагував на те, що його обстріляли наші зенітки? – запитав Сталін.
– Пожартував, що на собі переконався у надійності радянських зеніток, – усміхаючись, відказав нарком іноземних справ.
– Тобто жодних претензій щодо цього інциденту німецькою стороною висловлено не було?
– Жодних!
– Тоді якщо німці не бажають говорити про це, будемо мовчати і ми! – відказав Сталін. – А зенітників навіть можна заохотити. Не побоялися відкрити вогонь по неупізнаному літаку.
– Так, адже їх ніхто не попередив про нього!
Ця розмова стосувалася інциденту із літаком міністра закордонних справ Німеччини Йоахіма фон Ріббентропа, коли, пролітаючи над Великими Луками, він був обстріляний радянськими зенітками. На щастя, все обійшлося, а Сталін навіть побачив у цьому певний бонус у майбутніх переговорах.
Сталін знову відійшов від Молотова, нарешті підійшов до свого столу і кинув погляд на телеграму, отриману від Гітлера.
«На мою думку, з огляду на бажання двох наших держав вступити в нові відносини один з одним, бажано не втрачати часу. Тому я ще раз пропоную Вам прийняти мого міністра закордонних справ у вівторок 22 серпня, найпізніше в середу 23 серпня».
Так, Гітлер спішить, подумав Сталін. Знав він і причину цього. Ні від кого (за винятком, напевне, лише однієї Польщі) не було секретом розташування на німецько-польському кордоні частин вермахту, котрі там стоять аж ніяк не для того, щоб збирати ягоди. Буде війна, і Сталін навіть знав її приблизну дату. Його пропозиція, що вони чекають на Ріббентропа двадцять шостого чи двадцять сьомого серпня, була лише пробною кулею – за даними розвідки, саме у ніч на неділю, двадцять сьоме серпня, був запланований напад на Польщу. Природно, навіть з точки зору міжнародного права, хоч на нього вже давно перестав зважати німецький лідер, акт про ненапад просто втрачав актуальність. Що ж, навіть цей факт можна використати для того, щоб отримати від договору більше користі.
– Лаврентію, ти впевнений, що в разі нападу Гітлера на Польщу, Англія і Франція не залишаться в стороні і оголосять Німеччині війну? – запитав, не обертаючись, Сталін.
– Так, наша людина в Парижі[1] переконана, що після Мюнхенського зговору, коли Гітлер обманув Лондон і Париж, на цей раз вони не будуть такими безпечними, – відповів Берія. – Тому можна з впевненістю сказати, що Англія і Франція дотримаються свого зобов’язання заступитися за Польщу.
– Але сам Гітлер переконаний у протилежному! – вставив Молотов. – Він досі впевнений, що французи й англійці просто не стануть воювати за чужі інтереси. Англія не дозволить собі брати участь у війні, яка триватиме роки. В Англії сьогодні немає грошей, щоб вести світову війну. Заради союзника вмирати ніхто не захоче.
Сталін знову пройшовся кабінетом.
– Якщо дані твоїх людей, Лаврентій, підтвердяться, то це піде нам на користь, – говорив Сталін. – Сам того не бажаючи, Гітлер опиниться в стані війни зі своїми одвічними ворогами. Таким чином, у нас буде два, а то й три роки, щоб підготуватися до війни. Поки Гітлер не розіб’є Францію і Англію, на два фронти він воювати не буде. Він же не самогубець! Тепер щодо тексту договору. Треба викреслити з нього всяку згадку про дружні німецько-радянські відносини. Ми не можемо представити на суд радянського народу запевнення у дружбі після того, як протягом шести років Німеччина заливала нас брудом. Далі. В’ячеславе, натякни міністру Ріббентропу, але не прямо, а так, як ти вмієш, дипломатично: якщо ми не отримаємо половини Польщі та Естонію з Латвією, а також Фінляндію, то він може відразу ж вилітати назад.
– А Литва? – запитав Берія.
– Не будемо дражнити Гітлера! Він стільки сил затратив, щоб відібрати у литовців Клайпеду! Можливо, у нього на це подальші плани. Коли ж ми побачимо, що Гітлер охолонув до Литви, тоді й піднімемо це питання знову.
– Але це не можна публікувати! – заперечив Молотов.
– А ми не будемо це робити! Підпишемо таємний протокол без публікації.
В’ячеслав Молотов щось записав у блокнот.
– А як бути з англо-французькими переговорами? – підвів він голову. – Клим (Молотов мав на увазі маршала Ворошилова, який ось уже другий тиждень поспіль вів переговори з представниками Англії і Франції) захоче знати, як поводитися.
– Нехай закриває цю шарманку! – нервово відказав Сталін. – Якби французи з англійцями справді хотіли домовитися про безпеку, то не прислали б відставного адмірала і нікому невідомого генерала!
В’ячеслав Молотов подивився на годинник.
– Нам пора! – сказав він. – Німці – народ пунктуальний. Не варто це ігнорувати!..
Міністр закордонних справ Третього Райху Йоахім фон Ріббентроп виявився досить струнким сорокашестирічним чоловіком з приємною посмішкою і вишуканими манерами. Навіть