З духами пітьми, вважали давні, слід боротися за допомогою вогню, сонця, слова. А вогонь треба попросити, щоб він допоміг. Так народжувалися замовляння, звернені до сонця, світла, вогню, в яких є прохання загнати хворобу в ті місця, де немає ні людей, ні тварин. За християнства у замовляннях божество вогню й сонця було замінене на Господа і святих угодників, на яких перенесені властивості сонця і вогню.
Демонічне значення багатьох хвороб з часом в народі втратилося, залишилося лише в знахарських замовляннях. Але такі хвороби, як лихоманка, холера, чума, цинга, гостець ще довго, особливо в сільській місцевості, персоніфікували, уявляли в подобі незвичайних ворожих людині істот.
…Серед первісно-природних профілактичних та й лікувальних засобів до цих пір не втратив свого значення вогонь, який був предметом поклоніння наших предків.
Такі властивості приписували також парі від води, яка кип'ятиться на вогні.
Як підтвердження віри в особливу силу природного вогню збереглося те, що деінде спалюють одяг хворого, а також кидають у вогонь зліплені з глини хворі частини тіла, щоб посприяти зціленню.
Застережний або лікувальний вогонь носив назву живого вогню, для лікування хвороб його отримували способом тертя двох полін.
Інша стихія за давніх (і ще й недавніх, допромислових) часів – вода в найрізноманітніших її проявах. Вона використовувалась, головним чином, як лікувальний засіб при багатьох вже розвинених захворюваннях.
Цілющою вважалася дощова вода. Такою ж цілющою, особливо при захворюваннях очей, була в народі роса. Поважалися град і сніг, як небесні посланці і родичі води.
Проточна річкова вода, незаймана колодязна, а особливо джерельна, – також в багатьох випадках вважалися цілющими.
Як і вода, в деяких випадках цілющою вважається земля (запорожці сумішшю землі з порохом на джерельній воді або на слині рани мастили). Віра в це від культу пошанування Землі-матінки. Чудодійну силу землі приписували давні також деревам і рослинам, тому використовували їх для лікування багатьох хвороб…
У своїй праці «Народна медицина українців» Зоряна Болтарович на перше місце серед раціональних засобів профілактики хвороб ставить вживання часнику, який ще в Київській Русі використовувався як охоронний засіб від «морового повітря», а також вживання цибулі, сушених фруктів тощо.
Магічними засобами профілактики при епідеміях чуми, холери, тифу були оборювання села, розкладання вогню, закопування ладану на перехресті доріг, влаштовування обідів для убогих, ношення оберегів тощо.
Цілющу силу мали трави, зібрані на Купала (7 липня), Симона Зілота [10 (22 за н. cm.) травня], Маковея [1 (14 за н. cm.) серпня], Успіння Матері Божої [15 (28 за н. cm.) серпня].
Застосовувалися у народній медицині засоби тваринного походження: молоко і молочні продукти, жири, сеча, кров та певні органи, нутрощі. Практичне використання засобів тваринного походження зберігало зв'язок із залишком колишніх жертвоприношень, тваринного культу.
Важливе місце у народній медицині давніх слов'ян займали магія і природна сила води, вогню, землі, мінералів, а також деякі числа (три, сім, дев'ять), час виконання певних дій у лікуванні.
І, звичайно ж, особливо шанувалися замовляння – сила слова. Про це свідчить той факт, що давні замовляння збереглися донині в усному вигляді у пам'яті народній ще з дохристиянських часів. Просто автори деяких християнських треб і молитов у більшості з них замінили язичницьку основу та персонали.
«Болезни признавались нашими предками как спутници и помощници смерти, а повальние и заразительние прямо признавались за самую смерть, и ни в чем так ярко не виступает стихийное значение зтой древней богини, как в народних преданиях и поверьях о различних недугах.
…стрел – чёрт и стрелы – колотье: Пострел бы тебя побрал! чемор – дьявол («Поди ты к чемору!») и чемер – спазмы в животе или боль в пояснице, а чемеръ – головокружение, страдание живота и болезнь у лошади; игрец – истерический припадок, кликушество и дьявол; худоб – сухотка, истощенность, худобище – конвульсии в тяжкой болезни, худая боль – сифилис (сибирск). «В худых душах» – при смерти и худой – злой бес; чёрная немочь – мор, опустошавший русскую землю в 1352 г. (при Симеоне Гордом), и чёрный – эпитет нечистого духа, чёрный шут – дьявол; лядетъ – долго хворать, лядитъ – томиться, изнывать, хиреть, лядащий – бессильный, больной, негодный и ляд – чёрт: «Ну тебя к ляду!» У белорусов лядащик – дух, причиняющий людям порчу. Входя в человека или животное, демон порождает в нем болезненные припадки и безумную ярость. Ворогуша – лихорадка и враг (ворог) – дьявол; лихой – злой дух и болезнь у лошадей, старинное лихновъцъ (в Святославовом изборнике) – сатана, лихорадка (лихоманка, лиходейка), лихота – нездоровье, немощь, лиховатъ