Дао де цзин. Лао-цзы. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Лао-цзы
Издательство: OMIKO
Серия: Схід
Жанр произведения: Религиозные тексты
Год издания: 0
isbn:
Скачать книгу
ість:

      Ось звідки виходить усе витончене.

      II

      Коли в світі дізнаються, що краса – прекрасна,

      негайно з’являється каліцтво.

      Коли в світі дізнаються, що добро – добре, з’являється зло.

      Наявне та відсутнє одне одного породжують.

      Важке і легке одне одного створюють.

      Довге та коротке одне одного виявляють.

      Високе і низьке одне одного встановлюють.

      Музика та голос одне одному відгукуються.

      Попереднє і наступне одне за одним йдуть.

      Так буде завжди.

      Тому премудра людина віддається справі недії

      І втілює безсловесне вчення.

      Десять тисяч речей створюють – і він нічого не відкидає,

      Народжують – і він нічим не володіє.

      Все звершують – і він за це не тримається.

      Успіхи приходять – і він не занурює себе в них.

      Він ні в чому не перебуває – і від нього нічого не йде!

      III

      Не підіймайте «гідних» –

      Тоді люди не будуть змагатися.

      Не цінуйте рідкісні товари –

      Тоді люди не будуть розбишакувати.

      Не виставляйте напоказ привабливі речі –

      Тоді в людських серцях не буде бентеги.

      Ось чому премудра людина, керуючи людьми,

      Спустошує їхні голови

      І наповнює їхні животи,

      Послаблює їхні прагнення

      І зміцнює їхні кістки.

      Вона завжди робить так, що у людей немає ні знань, ні бажань,

      А знавці не наважуються щось зробити.

      Дій недією – і в усьому буде лад.

      IV

      Шлях – порожнеча, що все в собі вміщує,

      Користуйся нею – і вона буцімто не переповнюється.

      О, глибочінь! Предок десяти тисяч речей!

      Тупить свої гострі краї,

      Розв’язує свої вузли,

      Гамує своє світіння,

      Уподібнюється своєму праху.

      Невловиме! Воно неначе існує вічно.

      Я не відаю, чиє воно дитя.

      Здається, воно передує Верховному Владиці!

      V

      Небо і Земля не мають людяності,

      Для них вся тьма речей – що солом’яні собаки.

      Премудра людина не має людяності,

      Для неї всі люди – що солом’яні собаки.

      Простір між Небом і Землею

      Подібний до ковальських міхів:

      Пусте, а не можна його усунути,

      Натисни на нього – і з нього вийде ще більше.

      Хто збирає знання, той скоро стомиться,

      То чи не краще триматися серединності?

      VI

      Дух, що хилиться додолу, не вмирає;

      Це зветься Сокровенною Матір’ю.

      Брама Сокровенної Матері

      Називається коренем Неба та Землі.

      В’ється і в’ється, такий мінливий!

      Користь його вичерпати неможливо.

      VII

      Небо вічне, Земля незнищенна.

      Небо і Земля вічні та незнищенні завдяки тому, що не існують

      для себе.

      Ось чому вони можуть бути вічними та незнищенними.

      Тому премудра людина ставить себе позаду,

      а опиняється попереду;

      Не думає про себе – і себе зберігає.

      Не бажає нічого для себе –

      Чи не тому може розраховувати на все своє?

      VIII

      Вище благо, як вода:

      Вода приносить благо всій пітьмі речей і ні з чим не бореться.

      Збирається в місцях, яких люди уникають,

      Ось чому вона близька до Шляху.

      Для життя благотворна земля;

      Для серця благотворна глибина;

      У спілкуванні благотворна доброта;

      У промовах благотворна довіра;

      У правлінні благотворна смиренність;

      У діяннях благотворне вміння;

      У рухах благотворний сам час.

      Лише там, де немає суперництва, не буде і збитків.

      IX

      Чим утримувати наповнене до країв,

      Краще вчасно зупинитися.

      Хто намагається нагострити гостріше,

      Не збереже досягнутого надовго.

      Коли золото й яшма заповнили покої,

      Нікому не під силу їх зберегти.

      Той,