Відверто про Клавдію. Дэниел Киз. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Дэниел Киз
Издательство: Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Серия:
Жанр произведения: Триллеры
Год издания: 1986
isbn: 978-617-12-7396-2
Скачать книгу
язання перед видавництвом з промоції моєї найостаннішої книги.

      Додзвонювач, який попросив не розкривати його особи, погодився привезти її до мене в офіс наступного тижня. Перед зустріччю, щоб освіжити спогади, я пішов до бібліотеки й прочитав на мікроплівці десятки газетних статей чотирирічної давнини про злочин, за який Клавдію Ілейн Яско та двох виказаних нею чоловіків суд присяжних штату Огайо звинуватив у «вбивстві, скоєному за обтяжувальних обставин», що передбачає смертну кару.

      Перші ж заголовки жирним шрифтом пробудили спогади про цю справу:

«ЛЮБОВНИЙ ТРИКУТНИК: НОВА ВЕРСІЯ ПОТРІЙНОГО ВБИВСТВА»«ЖІНКА ЗАТРИМАНА ЗА ПОТРІЙНЕ ВБИВСТВО ПІСЛЯ ТОГО, ЯК ЗДАЛАСЯ ШЕРИФАМ»

      І згодом:

«ЧИ ВОЛОДІЄ ВОНА РОЗГАДКОЮ П’ЯТИ СМЕРТЕЙ?»

      Однак газетні світлини не підготували мене до того, що я побачу напрочуд високу вродливу молоду жінку, яка опівдні наступного понеділка 19 липня 1982 року зайшла до мого кабінету.

      Вона сіла в крісло поряд із моїм письмовим столом, схрестила довгі ноги й склала руки. Її червоні нігті були ідеально доглянуті, на кожному пальці вона носила по персню.

      – Я вдячна вам, що ви схотіли зі мною зустрітися, – промовила вона м’яким плинним голосом. – Деякі мої друзі кажуть, що з мого життя вийшла б цікава книжка. Ви би не погодилися написати мою історію?

      – Хтозна, – відповів я. – Мені б довелося докладно розпитати вас, а вам – відкритися. Це може бути незручно. Чи навіть боляче.

      Вона торкнулася горла.

      – Я не соромлюся того, що вчинила, і того, як живу. Дозвольте спитати вас, містере Кіз…

      – Звіть мене Деніелом, – сказав я.

      Вона всміхнулася.

      – Деніел… це означає «Божий суддя».

      Тут вона насупилася.

      – Забула, про що хотіла вас спитати…

      І спробувала пригадати.

      – Це одна з моїх проблем, – зізналася відтак. – Ніколи не можна мене переривати, інакше я втрачу хід власних думок.

      Тоді слід було прислухатися до тривожного уколу її слів та усвідомити, що намагання брати інтерв’ю в особи з нетривалою увагою може обернутися мукою для нас обох. Але щось у ній – химерне поєднання зваби й вразливості – зачарувало мене й підказало, що з цього вийде історія.

      Вона знову пожвавилася:

      – А, пригадала. Я хотіла, щоб ви пояснили, як ми працюватимемо разом, якщо ви вирішите взятися за книжку. Я не воджу машини й не можу просити свого друга привозити мене сюди надто часто.

      – У цьому не буде потреби. Коли закінчиться мій рекламний тур, я щотижня їздитиму до Колумбуса, і кожного разу ми говоритимемо годин по дві-три – чи скільки ви зможете приділити.

      Її плечі полегшено опустилися.

      – О, це пречудово. Я гадала, що доведеться платити комусь, щоб возив мене сюди, а я небагато заробляю на своїй роботі.

      З її слів, вона працювала на півокладу офіціанткою в коктейль-барі «Сешенз» готелю «Шератон» у Колумбусі, тож її заробіток складався переважно з чайових.

      – Але я погоджуюся поки лише розпочати збір матеріалу, щоб подивитися, чи вийде з цього історія, – нагадав я Клавдії.

      – Ви захочете написати її, – пообіцяла вона. – Я знаю.

      – Чому ви хочете, щоб цю книжку було написано? – спитав я.

      Вона зітхнула й подивилася кудись повз мене.

      – Те, що сталося зі мною в 1978-му, і досі переслідує мене. Якщо я побачу це в книжці, під обкладинкою – як ви зробили для Біллі у «Таємничій історії Біллі Міллігана», – тоді, можливо, мені вдасться звільнитися від спогадів про жертви.

      – Не можу обіцяти, що це трапиться.

      – Трапиться. От побачите, – упевнено заявила жінка.

      Коли вона пішла, у кабінеті лишився витати запах її парфумів. Я сидів і питав себе, на що зголошуюся.

      Люди, з якими я говорив про Клавдію, розходились у своїх судженнях про неї. Прокурори й офіцери правоохоронних служб, безпосередньо залучені до справи, були впевнені, що вона брала участь у потрійному вбивстві або принаймні була на місці вбивств.

      Однак більшість ЗМІ співчувала їй, включно з «Плейбоєм», який у статті «Смертельна небезпека для Клавдії» за грудень 1978 року наполягав, що подробиці злочину, розкриті нею на дев’ятигодинному допиті в Департаменті шерифа, вклав їй до рота детектив, відповідальний за ведення тієї справи. Оскільки 1978-й був роком виборів, чимало телевізійних і газетних репортерів зазначали, що тиск на помічників шерифа та прокурорів щодо розкриття потрійного вбивства змушував їх перегинати палицю. А Клавдію, згідно з суспільною думкою, використали й принесли в жертву.

      Ідея розповісти справжню історію цієї вродливої загадкової жінки вабила мене. Якщо вона вважає, що втілена в книжці правда допоможе їй розвіяти нав’язливі спогади, це теж буде чудово.

      Проте все виявилося не так. Правда постійно змінювалася.

      Холодного 26 жовтня 1982 року,