– Майже приїхали. – промовила Елла, поглянувши на Сноррі, яка показала голову, сховавшись в теплій одежі дівчини.
Невисокі мури замку зустріли непривітністю і холодом. Десятки людей об’єднались в групи, гріючись біля вогнищ. Тривожна тиша стояла довкола, навіюючи смуток.
– Дякую, що так швидко прибули. – першим порушив тишу чоловік середніх літ, з довгим каштановим волоссям і легкою борідкою.
– Ви лорд Френсіс Сатон? – запитала жінка, зіскочивши з коня.
– Так. Ви мабуть втомились з дороги. – чоловік вказав на вхід у замок: трьох поверхова будівля з вдома циліндричними вежами. – Пройдемо до тепла. Ваші речі слуги віднесуть до вашої кімнати.
Елла приємно здивувалась, але знаку не подала. Навіть, коли вони з батьком подорожували лорди не завжди були щедрі на стільки, щоб виділити окрему кімнату.
В палаті лорда потріскувало вогнище і приємно доносився запах їжі. Елла нарешті змогла зігрітися і зняла капюшон, просушивши довгу руде волосся зібране у довгу косу.
– Ще раз хочу подякувати, що так швидко прибули. – розпочав лорд. – Ситуація вкрай важка і, що саме більше мене бентежить, незрозуміла. Наші поселення піддались нападу і мені порадили звернутися до вас.
– Хотілось би детальніше дізнатись, що ж все-таки сталось. – сухо запитала Елла.
– П’ять дні тому надійшла звістка, що за одну ніч майже усі жителі містечка в двадцяти кілометрах на північ просто зникнули. Я послав туди загін із моїх найкращих солдат, але з них так ніхто і не повернувся. Три дні тому іще одне поселення піддалось нападу і теж в ночі. В цьому випадку уцілілих більше, ми прихистили їх у замку.
– І що вони розповідають? – зацікавлено запитала дівчина.
– Усі розповідають різне: хтось бачив велетенських павуків, інші уже покійних родичів, але всі говорять, що відчували неймовірний страх.
– Я б хотіла з ними переговорити.
– Це буде складно зробити.
– Чому?
– Троє з них у іншому місті, перебрались до родичів. Та й вони, м’яко кажучи, не долюблюють таких як ви.
– Таких як я? Це – чаклунів?
– Так, вони винять в тому, що сталось злі сили. Важко їх винити. Є ще дівчинка, Соня, вона у замку, допомагає нам, але не займайте її поки що, хай усе це просто переживе.
– Гаразд, як скажете.
До кімнати увірвався озброєний чоловік, справжній вік якого приховувала густа борода. В одній руці воїн тримав сокиру, при цьому на поясі висів меч і такий же за спиною. Комір з вовка із головою звіра на плечі довершував суворий образ воїна.
– Сер Томас, ви саме вчасно.– Френсіс Сатон зайняв позицію між чоловіком і Еллою. – Томас Пріт ваший провідник, він з місцевих і єдиний бажаючий хто погодився піти з вами.
– Приємно позн….
– Я готовий виступати. – різко перебив дівчину лицар.
– Добре, але я маю намір виїхати на світанку і ще було б краще поспілкуватись з мешканцями.
– Я не маю наміру так довго чекати. Я негайно виїжджаю з тобою чи без тебе.
Грізний погляд не сподобався Еллі, але вона не хотіла в нічній пітьмі їхати бозна-куди, тим більше, невідомо з чим маючи справу.
– А я маю намір добре відпочити! – рішуче відповіла дівчина. – Я подолала не малий шлях і…
– Я теж і не маю наміру зупинятись! – стояв на своєму чоловік.
– Зі слів лорда Сатона напади відбувались уночі, тому безглуздо і нерозумно саме зараз вирушати…
– Я не бажаю з тобою це вирішувати. Лорде Сатон, я вирішив!
– Розумію. – кивнув лорд.
Щоки дівчини надулись, немов дівчина набрала повний рот води.
– Добре!– повільно видихнувши, промовила Елла Райс. І знявши важкий верхній одяг, додала. – Нам дещо знадобиться.
Дівчина потягнулась до сумки, шукаючи потрібну пляшечку. Сноррі зробивши кілька кіл довкола шиї господарки, виплигнула на стіл, з недовірою все обнюхуючи.
– Гарні вийдуть рукавиці. – тихо до себе промовив Томас Пріт.
Елла лише кинула миттєвий косий погляд на лицаря, продовжуючи нишпорити в сумці.
– Ось! – Дівчина дістала пузир з прозорою рідиною. – Це допоможе нам краще бачити в пітьмі.
– Справді? – зацікавлено запитав лорд Сатон, підійшовши ближче, щоб краще роздивитись.
– Так! Достатньо кілька крапель. Правда, можливі побічні ефекти.
– Це ж які? – з недовірою запитав Томас.
– Волосся може трішки змінити забарвлення….стане більш світлішим, скажемо так.
Елла схопила пустий кубок зі стола, понюхавши ємкість. Ретельно відмірявши пять краплин зілля, жінка простягнула келих Томасу.
– До дна! – з максимально привітною посмішкою супроводивши жест, промовила Елла.
Під