Рекреації (збірник). Юрій Андрухович. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Юрій Андрухович
Издательство: Ранок
Серия: Сучасна проза України
Жанр произведения: Современная зарубежная литература
Год издания: 2017
isbn: 978-617-09-3209-9
Скачать книгу
був Андрухович на початку 1990-х років, як не справжнім літературним скандалом, бурею в склянці з дистильованою водою, тобто на шпальтах впущеного в Україну діаспорного журналу «Сучасність», де вийшов його перший роман. Обурені читачі погрожували припинити передплату, подати до суду за моральні збитки, врешті-решт, просто повіситися, як погрожувала одна поважна пані, якщо редакція не припинить публікацію непристойного чтива. І ніхто й не згадав, що початки цього – не в літературі, а в житті, і ранній цикл армійських оповідань, друкованих у харківському журналі «Березіль» – ось де критичне коріння сатири й гумору ще радянського періоду творчості Юрія Андруховича. Добре, що вони так само увійшли до цієї збірки, тепер уже, нарешті, мозаїка «скандалу» складеться.

      Утім, що ж такого страшного було в «Рекреаціях», що аж так збурило громадськість? Невже таки кепкування з національних святинь, ганьблення славної пам’яті дідів-прадідів і знущання з тієї самої діаспори у вигляді головного злодія, що везе наших друзів «крайслером-імперіалом» до славного міста Чортополя? І що в ній залишилося для нас сьогодні, коли доба постмодернізму минула, ігрища в літературі та кіно в стилі «Ми з майбутнього» вже мало кого обходять, а про горезвісний путч, який Андрухович передбачив у своєму романі, в Україні вже взагалі ніхто не пам’ятає.

      А залишилася, панове, літературна пам’ятка тим буремним часам, коли гра в літературі вважалася мало не державним злочином, а бурлеск, балаган і буфонада, що перекочували в «Рекреації» з поетично-сценічних практик відомого гурту «Бу-Ба-Бу», не сприймалися за прозу. Як уже сьогодні сприймає цей культурний багаж автор роману – справжній речник миру в усьому світі, майбутній нобелівський лауреат від України в галузі не обов’язково літератури – це вже питання друге.

      Хоч наразі варто буде нагадати, що пише Юрій Андрухович завжди блискуче, і це його головна жанрова іпостась – супроти музичної та миротворчої. Фехтує цитатами, жонглює словами, сміливо оперує власною біографією. Думка при тому в’ється плавним серпантином, ніколи – з поваги до «масового» читача – не пірнаючи в тунелі глибокого смислу, оскільки поезія, що на ній, як було зазначено, ґрунтується досвід Андруховича-прозаїка, ніколи не буває складною. Складна поезія – це міф, тому що складними, точніше ускладненими, бувають лише засоби її творення: синтаксис, метафора та інше. В основі ж поезії лежать найпростіші у світі речі, якими автор «Рекреацій» намагається оперувати вже у більш складному механізмі прози, приносячи в жертву читацькому розумінню ту поетичну таємницю, про яку сам так натхненно пише. Наразі все виходить так чітко, переконливо і весело, що від того стає чомусь неймовірно сумно. Все ж таки це була поетична молодість цілого покоління, яка може повернутися хіба що у вигляді чергового путчу…

Ігор Бондар-Терещенко

      Рекреаці

      Сашкові й Віктору, Віктору й Сашкові, без яких ця штука не могла б народитися присвячую.

      Чортопіль зусібіч оточений горами.

(З краєзнавчого довідника початку ХХ століття)

      Ти, Хомський, чи, просто кажучи, Хома, якого ти хріна опинився у цьому поїзді, котрий аж надвечір вибрався з безконечних, здавалося, рівнин і десь так о пів на сьому нарешті заповз у передгір’я? Якого ти дідька їдеш у той Чортопіль, де, можливо, нікому не потрібним будеш і зайвим, Хомський? Ось уже другу добу ти нудишся в цьому поїзді, кинувши на поталу недоумкам свої псевдонаукові розробки і тим ризикуючи дістати копняка з інституту, але їдеш, їдеш, бо тебе покликано телеграмою за підписом самого Фелліні, чи то пак Гічкока, проте, ні, все не так, телеграма від Гічкока, певно, десь загубилася в дорозі, а ти натомість отримав запрошення у Чортопіль на дивовижне свято Воскресаючого Духу (так принаймні зазначається в телеграмі за підписом «ОРГКОМІТЕТ»), прибути не пізніше як двадцять сьомого травня, з поселенням у готелі, дорожні та добові гарантуються, просимо вашої згоди.

      У Львові ти зрозумів, що в напрямку Чортополя відбувається мало не паломництво. Всі загальні вагони були набиті публікою, що квапилася на свято, переважно студентством і петеушниками, котрі, як тільки поїзд рушив, повідкривали вікна і, вистромивши з них безліч синьо-жовтих прапорів, почали співати стрілецьки. Але ти, Хомський, їм не рівня, ти їдеш у купейному вагоні і ти не впевнений, чи тебе справді хтось чекає у Чортополі, де старому пройдисвітові Мацапурі (бо хто, як не він, дав оту телеграму за підписом «ОРГКОМІТЕТ»?) заманулося ще раз потішити громадськість непередбачуваним дійством.

      Перші гори не надто високі, до того ж обсаджені буровими, безлісі, на крихітних станційках продають домашнє вино, хлопці у вишиванках і «мармурах» підсідають до загальних вагонів і відразу розгортають прапори, прихоплені з собою в дорогу, так що робиться зрозуміло: вони теж до Чортополя. Усі до Чортополя. Дівчата переважно негарні, але молоді, і цього достатньо, Хомський. Довго розглядаєш одну з них. Вона чомусь не сідає до потяга, зостається на пероні, а потяг ось-ось рушить, і що вона робитиме, адже не потрапить на свято Воскресаючого Духу, чорт забирай, і що тоді буде? Хомський, поки не пізно, гукни їй, аби сідала, і ти гукаєш, Хомський. Дівчина усміхається, вона має забагато золотих