Здавалося, що привид танцював. Його примарний одяг нагадував клуби диму нiчного вогнища, а сумне обличчя скидалося на карнавальну маску.
Зникаючи, невесела примара залишила на долiвцi якийсь папiрець. Беренiка зiстрибнула з теплого лiжка, пiдняла записку i пiдiйшла до вiкна, не звертаючи уваги на прохолодне повiтря, яке заповнило кiмнату ще звечора. На аркушику паперу тiснилися знайомi лiтери, що нiяк не хотiли складатися у слова. Дiвчина хвилину чи двi тiшила себе надiєю, що дасть собі раду з текстом при кращому освiтленнi, але то були марні сподівання – автор послання, очевидно, писав лотарською. Однак, вона не дуже засмутилася, бо знала, що дядько Гонафо, її старий і добрий друг, розбереться у тих лотарських гачечках, адже він володів двома десятками мов, серед яких траплялися вельми і вельми незвичні.
Беренiка лягла i спробувала заснути, але хвилювання вiдганяло сон. Їй нiколи ранiше не доводилося отримувати листiв, а тим бiльше у такий дивний спосiб. Ну хто у цьому місті мiг їй написати? А якщо і знайшовся такий дивак, то чому незнайомою мовою? Вiдповiдей на цi питання дiвчина отак відразу знайти не могла, а тому просто облишила думати про це. Нічого, ранок усе прояснить. Та все ж якась незрозуміла тривога гнітила душу.
Тихий заспокійливий шум дерев за вiкном i приглушенi тони новонароджуваного свiтанку приносили відчуття умиротворення, вiдновлюючи у Беренiчинiй душi порушену рівновагу. Врештi-решт дiвчина таки заснула і увi снi її тривоги пропали безслідно.
Втомлене далекими мандрами по заобрiйних просторах пiвденного неба осiннє сонце поволi пiднiмалося над горизонтом. В мить, коли червоний приплюснутий диск вiдiрвався вiд краю землi, Беренiка розплющила очі i вiдразу ж згадала про записку. Картаючи себе за ранкову млявiсть, вона швиденько вмилася, одягнулася i вибiгла на вулицю.
Дарбург прокидався.
До будинку пана Країлуса, в якому жив дядько Гонафо, Беренiка бiгла. Вона страшенно боялася пронизливих поглядiв своїх набурмосених сусiдiв. Що й казати, але для неї набагато простіше було прогулятися опiвночi Вiдьмацьким лiсом, анiж вулицями рiдного мiстечка.
Дядько Гонафо жив на горищi двоповерхового порожнього дому, за яке платив Країлусовi, його власникові, аж три золотих друмени на мiсяць. Феноменальна скнарiсть багатiя вiдлякувала потенцiйних квартиронаймачiв, i лише дядько Гонафо, єдиний у будинку, вперто не хотiв переселятися у дешевше житло, бо кращого мiсця для спостережень за небом у цiлому Дарбурзi годi було знайти.
Дверi свого помешкання дядько Гонафо не замикав нiколи. Та й не було у цьому особливої потреби – злодiї обминали будинок пана Країлуса десятою дорогою.
Беренiка тихенько прослизнула досередини i на хвильку затрималася у дверях, щоб очi звикли до напiвтемряви горища. Жахливий безлад, але такий знайомий i навiть затишний, панував у цiй чудернацькiй оселi. Скрiзь валялися товстелезнi книги, хоча господар щоранку складав їх попiд стiною акуратними рядами. Навпроти гамака, який правив дядьковi Гонафо за лiжко, висiла велика таблиця iз зображенням Зодiаку. Таблицю вкривала густа сiтка барвистих лiнiй, зрозумiла тiльки втаємниченим. Справа в тому, що дядько Гонафо практикував астрологію i мав серед мiсцевих жителiв неабиякий авторитет, хоча служителі церкви подивлялися на його заняття скоса.
– Знову гiсть зi свiту духiв? – спитав Гонафо, протираючи очi. Він знав про візити примари, але трагедії з цього не робив. – Не бешкетував?
– Хай би тiльки спробував, – усмiхнулася Береніка. – У мене з примарами розмова коротка.
– І що б ти йому зробила? Він же безтілесний!
– Щось придумала б, не переживай. Мене, до речі, сьогодні не лише танцями розважали, а ще й листа принесли. – I Береніка простягнула астрологовi бiлий аркушик.
– Цiкаво-цiкаво… – Хвилину чи двi Гонафо уважно розбирав написане, i дівчині на мить здалося, що на завжди спокiйне астрологове обличчя набiгла ледь помiтна тiнь тривоги.
– Ну, i хто це надумав менi листи писати?
– Якийсь Iдрiге, магiстр незрозумiло чого. – Дядько Гонафо неспішно вибрався з гамака і був підлкреслено спокiйним. – Призначив тобi побачення.
– Ти можеш пояснити по-людськи?
– А чи не забагато ти від мене хочеш? – розвів руками астролог. – Як я можу тобі щось пояснити, коли сам нічого не второпаю? Схоже, що у свiтi духiв полюбляють дурнi жарти, бо це, якщо вiрити авторовi, виклик на бiй.
– Ага, то якомусь там Iдрiге ні з того ні з сього закортiло зi мною повоювати? – Настрій Беренічин зіпсувався автоматично.
– Щось таке.
– А що буде, коли я не з’явлюся на побачення?
– Життя покаже, але тобі особливо хвилюватися не слід.
– Це на сьогодні всі неприємності?
– Чого ти так одразу? Є й приємні новини. Iдрiге прийде аж через пiвтора мiсяця. Отже, часу у нас вистачить.
– Для чого?
– Щоб