Казок та легенд, пісень і балад про розбійників створено в Україні дуже багато, але найбільше – в Карпатах. Саме тут розвинувся потужний опришківський рух, який тривав від початку XVI століття (перша згадка про опришків датована 1529 роком) до наших часів. Останніми опришками, яких оспівав народ у піснях та легендах, вважаються Микола Шугай та Ілько Липей на Закарпатті і Андрій Чайківський на Покутті. Усі вони загинули у 1930-х роках. Однак і після Великої Вітчизняної війни у 1945– 1950-х роках у Карпатах зустрічалися народні месники, такі, як легендарний Пімста.
Утім, не можна сказати, що Центральна і Східна Україна не мали своїх легендарних розбійників. На Поділлі діяв Максим Кармелюк, на Слобожанщині – Гаркуша.
Ставлення народу до розбійників у різних казках різне. В одних випадках вони люті, підступні і жорстокі, в інших – добрі і зовсім не страшні. Часто народна симпатія помітна саме на боці розбійника, який збиткується над паном або мстить за народні кривди. Одним із найперших розбійників, зафіксованих у народній пам'яті, був казковий Соловей-розбійник, якого переміг Ілля Муромець. Але якщо говорити про опришків, то народ тут беззастережно на їхньому боці, хоч і не всі вони були настільки позитивні. Близько до опришків стоїть легендарний Кармелюк, про якого написано більше двох десятків повістей, романів та п'єс (Марко Вовчок, Михайло Старицький, Володимир Канівець). За кількістю художніх творів Максима Кармелюка випереджає тільки Олекса Довбуш (Юрій Федькович, Гнат Хоткевич, Володимир Гжицький, Богдан-Ігор Антонич). Про Миколу Шугая написали романи чеський письменник Іван Ольбрахт та угорський – Бела Іллеш, а перед війною чехи зняли за романом Ольбрахта фільм. Про опришка Тараса Бараболю створив роман австрійський письменник Карл-Еміль Француз (1882), Ілька Липня оспівали в романах Василь Гренджа-Донський (1936) та Аркадій Пастушенко (1973).
До нашого збірника казок і легенд увійшли тільки найцікавіші. Тому сюди не потрапили десятки легенд про різноманітні розбійницькі урочища, печери і скелі, пов'язані з їхніми іменами, а також ті твори, сюжети яких повторюються з безліччю варіацій.
Юрій Винничук
Казки про розбійників
Батько і син
Було де не було, був один багатий пан і мав він жінку і малого синка. Цей пан мав всього добра і не знав біди. Піде, було, в село, там людей назбирається і говорять про біду. Увійде до кухні собі вдома, там селянки плачуть перед його дружиною, що велика біда.
Люди говорять постійно про біду. Як та біда властиво виглядає, коли про неї люди стільки говорять?
Пан цей загадав таке, що піде він у світ шукати біду, щоб її пізнати. Набрав він багато грошей, запріг коні до воза і рушив у світ. Люди його всюди вітають, добре приймають, годують його візника, він, отже, не бачить жодної біди.
– Люди завжди про біду говорять, а я її шукаю і не знаходжу. Значить: біди нема! – каже він.
Бо що ж йому? Він пан! Йому добре, за гроші все дістане!
Мандрує він з села до села, з міста в місто і вже задумав вертатися назад додому, бо біди не знайшов.
Раз одної ночі візник заблудився, запріг коні до воза і втік від пана. Встає пан рано, а візника нема. Дивиться до стайні, коней нема, в клуні воза немає також.
Такий пан сердитий на того злодюгу, що задавив би його, коли б був під руками. Ходить, проходжується, аж пішов геть поза село. А там було прегарне озеро, водичка в ньому чистенька, мов кришталь. Літо було гаряче, то й захотілось йому скупатися. Скинув одяг, пірнув в озеро і почав плавати. Він купається собі, відплив досить далеко, а якісь злодії підійшли і викрали його одяг, разом з грішми. Вилізає пан з води, шукає одяг, а одяг зник, пропав, мов під землю.
– Ну, це вже біда знайшла мене! – сказав, – шукав біди, вона прийшла і то досить погана.
Думає пан, що має робити? Зірвав широкий лопух, трохи застелився, закрився і підійшов до пастухів.
– Ой, людоньки, велика біда постигла мене: злодії вкрали від мене одежу і гроші. Будьте такі добрі, позичте мені якийсь одяг.
Пошкодували його пастухи, дали якусь одежину: пошарпані штани і сорочку. Він таки босаком і зайшов до села. Приходить до гостиниці, де здержувався, і каже:
– Я той пан, що тут мешкав до сьогодні, мене обікрали, взяли одяг і гроші.
Господар одначе не повірив, бо думав, що якийсь волоцюга хитрощами хоче підійти і обікрасти хату.
Не було панові іншої ради, як відійти геть. Приходить він до другого села, вже й голоден. Входить він до пекарні і каже:
– Дайте мені хліба, я потім заплачу, бо я пан, тільки одяг і гроші від мене вкрали.
– Лисого дідька пан – такий голодранець, як ти! Хліба даром не дістанеш! Але як ти голоден, то носи мені відрами воду, міси тісто на хліб – і я радо дам тобі їсти, – відповів пекар.
Що мав бідолаха пан робити, залишився у пекаря і працював за харч