Дорога й ластівка. Хвильовий Микола

      Дорога й ластівка 

      І

      У перспективі — дорога.

      Праворуч, ліворуч — акварелі. Далеко — ліс. Дорога до лісу, а може, вбік.

      Дорога спокійно відходить, і на ній порожньо.

      Мабуть, скоро зажовтіє листя, і в небо засумує старий дуб. Старий дуб був колись біля нашої хати, в дитинстві.

      Я дивлюсь на дорогу, і вона веде мене за далекі гони.

      Покірно йду за нею.

      …Колись була береза, зірвав листок і положив у книгу; книзі, здається, більш як сто літ, пожовкли навіть рядки. А в цій книзі лист із берези, пожовклий. (Може, берези вже й нема… А де згадка про автора столітньої книги з пожовклими рядками?)

      …Дивлюсь на дорогу. На дорозі порожньо, і я думаю про небуття: коли дорога відходить, тоді щось відходить, кудись відходить.

      …Потім згадую сливи.

      Саме по цій дорозі везли колись сливи. Я був маленький і прохав у тітки слив.

      Тоді вона дала мені жменю.