Байда, князь Вишневецький. Пантелеймон Куліш. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Скачать книгу
церний боярин.

      Козаки-нетяги.

      Козаки-дуки.

      Радько Гузир, на прізвище Турецький Святий.

      Хома Пиндюр, на прізвище Плахта.

      Ганжа Андибер, гетьман Запорозький.

      Костир, безрукий козак-характерник.

      Козаки-січовики, козаки-зимовчаки, козацькі чури, громадські мужі, кобзар, посланці і вістовці.

      Великий візир.

      Сераскир.

      Капудан-баша.

      Беглербек.

      Замковий ага.

      Княгиня Вишневецька,

      Байдина мати.

      Катруся, її небога.

      Настя Горова, шинкарка степова.

      Настина наймичка.

      Сцена в Вишневці над Горинню, на степу Вишневецькому, в Цариграді, на Босфорі і в Великому Лузі.

      ПРОЛОГ

      Три сотні й два десятки літ минуло,

      Як згас у муках дух правдивий Байди,

      А серце в нас лицарське не заснуло:

      Так само на землі жадає правди.

      Боронючи народну Гіпокрену,

      Духовну зброю без устанку носим

      І се на лицедійную арену

      Свою борбу за правду переносим.

      О музо Мельпомено, правди мати!

      Дай нам тобі достойно послужити,

      Народний дух з занепаду підняти,

      Гасителів його посоромити

      Нехай велика, люба нам тінь Байди

      Од нас лиця свого не одвертає,

      Нехай признає в нас героїв правди

      І на борбу святу благословляє!

      АКТ ПЕРВИЙ

      СЦЕНА ПЕРВА

      Вишневець. Дуброва під замком.

      Виходить Байда, за ним Тульчинський з кобзою.

      Байда

      У мене в грудях серце б'ється рівно…

      Султане, цісарю, королю, царю!

      Ваш гнів мене довіку не злякає

      І ваші милості мене не куплять.

      Чи жизнь, чи смерть, чи рай, чи пекло люте,

      Про все байдуже Байді Запорожцю.

      Обійме смерть він, жарко поцілує,

      Коралями кістяк її закрасить

      І заквітчає голомозу пишно.

      А жизнь – мов оковитої горілки

      Коряк жемчужно-бульбашної вип'є…

      Чого ж хоробре, рівноваге серце

      Злякалося хмурних очей дівочих,

      Їх погляду сумного та гнівного?

      Великого коліна ти панятко,

      Княжа Острозьке, Із'яславська вітка…

      Я – Руський князь з Олега й Святослава,

      Що Цариградом пишним колотили.

      Твої маєтності… Я маю ширші.

      Мій Вишневець повеліває світом:

      Велить султанові благати Байду,

      Цареві – звати в гості гайдабуру.

      Та мати сина з дому проганяє

      І турчином, і москалем лякає…

      Гей, заспіваймо, чуро, про козацтво,

      Про наше вольне, як наш дух, лицарство!

      (Бере в Тульчинського кобзу).

      Співають

      Гомін, гомін по дуброві…

      Туман поле покриває…

      Мати сина проганяє:

      «А йди, синку, пріч від мене,

      Нехай тебе турчин візьме». —

      «Мене, нене, турчин знає,

      Сріблом-злотом наділяє».

      Гомін, гомін по дуброві…

      Туман поле покриває…

      Мати сина проганяє…

      «А йди, синку, пріч від мене,

      Нехай тебе москаль візьме». —

      «Мене, нене, москаль знає,

      Давно в гості закликає.

      А в москаля добре жити:

      Ласо їсти, гірко пити,

      Бусурмена в полі бити…»

      Тульчинський

      Мій князю й батьку! на твоїй досаді

      Будує чура твій свою надію.

      Заручено тебе ще малолітком,

      І дух козацький не злюбив неволі.

      Тобі здається, наче рідна мати

      Тебе примусом з дому проганяє,

      Конец ознакомительного фрагмента.

      Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

      Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.

      Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне