Записки в узголів’ї. Сей-шьонаґон. Читать онлайн. Newlib. NEWLIB.NET

Автор: Сей-шьонаґон
Издательство:
Серия:
Жанр произведения: Древневосточная литература
Год издания: 0
isbn: 978-966-03-6994-8
Скачать книгу
вінційного чиновника на ім’я Кійовара Мотосуке, котрий виділявся серед тисяч таких самих, як він, провінційних державних службовців хіба що своєю освіченістю та палкою любов’ю до літератури, яку зумів прищепити і своїй талановитій доньці.[3]

      Однак чи варто взагалі дивуватися? Адже внесок японських жінок до скарбниці національної літератури у порівнянні з літературами інших народів світу важко переоцінити. Окрім «Записок в узголів’ї», саме жінками були створені такі літературні шедеври, як «Щоденник примарного життя» Мічіцуна-но хаха (яп.: «Каґеро ніккі», кін. X ст.), щоденник Ідзумі-шікібу (яп.: «Ідзумі-шікібу ніккі», 1004 р.), перший в історії світової літератури художній роман «Повість про принца Ґенджі» (яп.: «Ґенджі-моноґатарі», 1008 р.)[4] письменниці Мурасакі-шікібу, щоденник доньки Суґавари Такасуе «Щоденник із Сарашіни» (яп.: «Сарашіна ніккі», 1060 р.) і багато інших.

      Не менш вагомим був внесок японських жінок до скарбниці національної поезії. Уже в перших історико-міфологічних літописах – «Записах давніх діянь» (яп.: «Коджікі», 712 р.) та «Анналах Японії» (яп.: «Ніхон шьокі» або ще «Ніхон-ґі», 720 р.) – трапляються чудові вірші й окремі імена давніх японських поетес. А перша японська поетична антологія «Збірка міріадів листків» (яп.: «Ман-йо-шю», 753–759 рр.), що містила 4516 віршів 561 автора, створених протягом IV–VIII ст., зберегла до нашого часу імена понад 70 японських поетес. Ще майже 30 імен японських жінок-поетес нараховується серед 120 авторів наступної за часом укладання поетичної антології – «Збірки давніх і нових японських пісень» (яп.: «Кокін-вака-шю», 905–913 рр.). Близько чверті імен авторів всесвітньо відомої збірки «По одному віршу ста поетів» (яп.: «Хяку-нін іш-шю», 1235 р.) – жіночі. Чимало яскравих жіночих імен донесли до нас також пізніші поетичні антології доби Камакура (1185–1333 рр.) і доби Муромачі (1336–1573 рр.), зокрема: «Нова збірка давніх і нових японських пісень» (яп.: «Шінкокін-вака-сю», 1205 р.), «Цукубська збірка» (яп.: «Цукуба-шю», 1357), «Нове продовження збірки давніх і нових японських пісень» («Шіншьоку кокін-вака-шю», 1438 р.) та інші. Наведемо лише найвідоміші з цих славетних імен:

      Іванохіме-но Окісакі (/?/-347);

      Куро-Хіме (або ще Масадзуко, сер. IV ст.);

      Сотохоші-но Ірацуме (або ще Сотоорі-Хіме, перша пол. V ст.);

      Нукада (або ще Нукада-но Окімі, 630–690);

      Отомо-но Саканое (перша пол. VIII ст.);

      Оно-но Комачі (834–900);

      Ісе (877–938);

      Укон (перша пол. X ст.);

      Накацукаса (912–991);

      Акадзоме Емон (958-/?/);

      Мурасакі-шікібу (973 – 1019);

      Ідзумі-шікібу (978 – 1030);

      Дайні-но Санмі (999 – 1078)

      Кошікубу-но Найші (999 – 1025);

      Саґамі (1020–1060)4

      Ніджьоін-о Санукі (1141–1217);

      Шікіші-найшінно (1153–1201);

      Шюндзей-но мусуме (1171–1254) та інші.

      З-поміж славетних поетес Японії пізнього середньовіччя варто виділити:

      Ден Шюте-джьо (1633–1698);

      Каваі Чіґецу (1640–1718);

      Еномото Сейфу-джьо (1731–1814);

      Чійо-ні (1703–1775).

      А серед численних імен талановитих японських поетес XX ст., а також наших сучасниць насамперед слід назвати такі імена, як:

      Йосано Акіко (1878–1942);

      Суґіта Хісаджьо (1890–1946);

      Хашімото Такако (1899–1963);

      Кудзухара Таеко (1907–1985);

      Коко Като (нар. 1931 р.);

      Тавара Мачі (нар. 1962 р.).

      Першим, хто познайомив європейців із «Записками в узголів’ї» Сей-шьонаґон, був відомий англійський сходознавець Вільям Джорд Астон (1841–1911), який у своїй книзі «Історія японської літератури» не тільки стисло охарактеризував цей твір, але й навів декілька уривків з нього у власному перекладі з японської мови. Проте навіть стислі спостереження та коментарі В. Дж. Астона до «Записок в узголів’ї» виявилися настільки ґрунтовними й об’єктивними, що всі наступні зарубіжні дослідники цього геніального твору фактично лише повторювали (щоб не сказати «переспівували») їх, додаючи при цьому деякі власні зауваження та несуттєві доповнення. З огляду на це, ми вважаємо за доцільне хоча б частково познайомити українських читачів із характеристкою В. Дж. Астона твору Сей-шьонаґон.

      Зокрема, відомий англійський сходознавець у своїй книзі пише: «Попри значні відмінності за формою та характером, японці ставлять «Макура-но соші» на один рівень з романом «Ґенджі-моноґатарі» через безсумнівні достоїнства цього твору. У дослівному перекладі «Макура-но соші» означає «нариси в подушці». Цей твір вийшов із-під пера Сей-шьонаґон, яка, подібно до Мурасакі-но шікібу, була дамою вищого аристократичного кола. Її батько, поет, який свого часу користувався певною популярністю, вів свій родовід від принца, що уклав «Ніхон-ґі».[5]

      Завдяки освіченості і талантам Сей-шьонаґон була призначена на посаду придворної дами до свити імператриці. Однак після смерті імператриці в 1000 році вона віддалилася від світського життя;


<p>3</p>

Перший європейський дослідник японської літератури В. Дж. Астон (1841–1911) у книзі «Історія японської літератури» (William George Aston. A History of Japanese Literature». – London: William Heinemann, 1898 р.), описуючи загальне враження від «Записок в узголів’ї» Мурасакі-шікібу, не приховував свого захоплення та здивування: «Важко повірити, що це написано в Японії 900 років тому. Якщо ці нариси порівняти з будь-яким літературним пам’ятником, створеним в Європі у відповідний історичний період, то доведеться погодитися, що вони дійсно є прекрасним літературним твором. Скільки відкрилось би нового, якби придворне життя часів Альфреда чи Канута було змальоване саме таким чином!» [У. Дж. Астон. История японской литературы: От истоков до конца XIX века. Пер. с англ. / Вступ. ст. В. М. Мендрина; Под ред. и с предисл. Е. Г. Спальвина. Изд. 2-е. – М.: Книжный дом «ЛИБРОКОМ», 2012. – С. 86].

<p>4</p>

На думку відомого російського вченого-японіста, перекладача давньої японської класичної літератури В. Н. Горегляда, «Якби в хейанській літературі не було інших пам’ятників, окрім «Записок в узголів’ї» Сей-шьонаґон та «Повісті про Ґенджі» Мурасакі-шікібу, епоха Хейан все одно зберегла б за собою право називатися «золотою добою» середньовічної японської літератури. Цілком зрозуміло, чому на долю авторів цих пам’яток випало стільки захоплених епітетів з боку читачів, дослідників і перекладачав на інші мови» [Горегляд В. Г. Дневники и эссе в японской литературе X–XIII вв. – М.: Наука, 1975. – С. 97].

<p>5</p>

Йдеться про принца Тонері (676–725), який разом з придворним чиновником на ім’я Фуджівара-но Фухіто був офіційним укладачем другого за часом створення історико-міфологічного літопису «Ніхон-ґі» (або ще «Ніхон-шьокі» – «Аннали Японії», 720 р.).